Відкрити свій бізнес – справа не з простих. А зробити це в Ніжині – ще складніше. Тому, коли з’являється новий заклад харчування чи розваг для ніжинців — це справжнє свято. Всі ринуть туди, а потім чекають чогось нового. Багато хто жаліється, що Ніжин то депресивне місто, але мало, хто замислюється, що це все залежить від своєрідної філософії жителів міста, яка так і витає у повітрі…
А де ж позитивне мислення і бажання новацій?
Привезти його в Ніжин одного разу захотів киянин Ярослав Андрюк. І залишився тут на два роки.
Повідомляє сайт НЕЖАТИН
Зараз його всі знають як власника антикафе «HeyBro». Але сам він зізнається, що для нього ця справа стала не символом прибутковості, а філософії. Його життя змінилось тут і він захотів допомогти змінити його іншим. Про це і йтиме мова в нашому інтерв’ю.
Ярославе, чому Ви вирішили переїхати саме в Ніжин, адже могли залишитись в столиці, або поїхати до інших, більш успішних міст?
Мої батьки родом з Ніжинщини, а тому в дитинстві частенько приїжджав сюди навідати бабусю. Окрім того, в Ніжині живе рідна тітка і я також періодично приїжджав до неї. Тому це місто для мене зовсім не чуже.
Молоді багато, а для молоді – майже нічого
Що Вас надихнуло на створення такого бізнесу саме в Ніжині?
Два роки тому, коли приїхав до Ніжина не в гості, а конкретно – по роботі. Цей візит і став тією відправною точкою. Я «застряг» тут на добу, і коли вийшов пройтись містом, більш ближче з ним познайомитись, то збагнув — тут мало місць для цікавого і корисного відпочинку. Нема де елементарно випити якоїсь по-справжньому смачної кави, чи посидіти попрацювати, відволіктись від буденності прийти й почитати книгу, ну і тому подібне. Я обернувся і помітив хлопців, які сидять на лавці в парку та й взагалі багато молоді, але для неї тут нема нічого. Звісно, що тут вже розважається, хто як може. І тут ті плани, які були в мене на Київ перебазувались на Ніжин. Я подумав: чому б тут не відкрити такий заклад? Хоча мушу сказати, такого досвіду в мене не було.
«Генеральна репетиція» – місто Ніжин
А чим займались до цього?
Я займався іншим видом діяльності: терміналами самообслуговування, трохи працював в агробізнесі. А пізніше мені захотілось відкрити кондитерську в Києві чи каворкінг HUB (авт. майданчик для роботи, навчання та креативу. Оренда приватної кімнати, мітинг-румів, закріпленого та незакріпленого робочого місця). Та для цього були потрібні відповідні інвестиції. Я їх навіть в принципі знайшов і був готовий, але… подумав, що Ніжин буде перспективніше. Адже я хотів створити франшизу (форма співпраці між юридично та фінансово незалежними сторонами (компаніями та/або фізичними особами), але досвіду не було, тож подумав, що «генеральна репетиція» під назвою «місто Ніжин» буде суперможливістю. А разом з тим я хотів на всю країну заявити про себе і відкрити в кожному студентському місті щось подібне: в Чернігові, Черкасах, а пізніше у великих містах.
Спочатку була ідея, а з неї створився свій особливий світ
У 22 роки я почав вести книгу ідей і в ній вже налічується близько 15 видів діяльності. Саме цікаве, коли я переглядаю ті ідеї, які були записані раніше, помічаю, що вони частково вже реалізовані. В принципі на 10% ці ідеї реалізовані у проєкт «HeyBro» і далі буде… Важливо ж у будь-якому проєкті три складові: ідея – вона є, команда (формується з часом), ресурс – це паливо для розвитку будь-якої ідеї. І вданому випадку – все це є.
Щодо мого проєкту в Ніжині, дуже хотілось показати інвесторам, що такі, здавалося б невеликі міста є прибутковими. Я оцінив ситуацію: студентів багато, молоді й ще більше, а конкуренції нема. Але не врахував один єдиний фактор – платоспроможність цих студентів. Та спочатку було шалене бажання спробувати й втілити ідею. Почав підшукувати приміщення. Хоча думав зробити це просто неба: перегляд кіно, бургери-гриль, кальян. Та коли побачив 400 кВ м, то вирішив реалізовувати тут. Так і почався шлях.
Приміщення «HeyBro» до ремонту:
Ескізи проєкту
Ніжин надихнув
Чи все було просто на шляху до цього?
Складності були постійно і протягом всього шляху і продовжуються зараз. Та разом з тим, багато чому вдалось навчитись.
Які були перші враження після відкриття закладу: чи сприймуть це ніжинці?
Мене це надихало, адже картинка, яка була в голові реалізовувалась. Я побачив великий потік людей і попит. Почали поступати пропозиції на відкриття мережі в Броварах, Чернігові… На що я говорив – всьому свій час.
На третьому місяці проєкт вийшов на самоокупність. І вважаю – це досягнення, не дивлячись на те, що попередньо не було досвіду. Але банально не вистачало «фінансової подушки» і надійного партнера, який міг передати певний досвід і бути певною опорою, як і я для нього. Наразі займаюсь цим сам.
Економіку країни треба «виховувати» сьогодні
Ніжинська молодь, яка приходила працювати, була працелюбною і готовою до новацій?
Звичайно, є свідома молодь, якій цікаво розвиватись, у якої є плани та мрії. Вони перетворюють їх в цілі й впевнено йдуть до мети. Але разом з тим, переважна більшість – нічого не хоче робити. Дуже хочеться допомогти ніжинській молоді знайти себе і правильно використати свої здібності найбільш продуктивно в щоденній роботі. В певному сенсі, на це і направлений мій проєкт. Я на 100% впевнений, що, правильні настанови для молоді, зможуть в майбутньому підняти економіку країни. Є дуже тісний зв’язок між, що дитина почує сьогодні, і зробить завтра, бувши політиком, вчителем, чи підприємцем.
Чи є контраст між ніжинськими й київськими молодими людьми?
Звичайно, в столиці більша концентрація людей, які чогось хочуть від життя і не просто хочуть, а беруть від неї якомога більше.
У школі життю не навчають
Чи змінилось Ваше враження про Ніжин протягом 2-ох років знаходження тут?
Від всього поганого абстрагуюсь. Я дуже багато часу проводжу в «HeyBro» і можна сказати, створив тут свій світ, у якому все добре. Тут збирається свідома молодь в суспільстві цікавих людей нових знайомств. І ця площадка все ж і була відкрита для того, щоб ми могли ділитись досвідом: об’єднати, так би мовити, навчання з розвагами. Школа та університети не готують до реального життя, на жаль. Кожному потрібен особливий підхід і не всі його в цих закладах знаходять… як і я. Сам знаходив літературу, спілкувався з людьми, спеціалістами в тій чи іншій сфері, переймаючи їх досвід. І це дало мені набагато більше.
Чи хотіли б залишитись жити в Ніжині?
Я хочу жити в Італії (авт. Посміхається) Проте бізнес хочу будувати в Україні, і добре, якщо він також матиме розвиток і за кордоном. Хотів би створити холдингову корпорацію, куди б входили різні направлення. У мене дуже багато ідей, і для них я створив навіть книгу.
Цей проєкт я створював не заради грошей
Що в бізнесі важливіше: прадіда гроші чи користь для людей
Як говорить Євген Черняк: «Бізнес без грошей – аморальний». Але все велике створювалось з певною благої місією. Як це було у Генрі Форда, який хотів, аби автомобіль був не розкішшю, а засобом пересування. Звісно, всі хочуть заробити, але коли задовольниш свої потреби базові, тоді думаєш про глобальні й благодійні цілі. Цей проєкт я створював не заради грошей. Фінанси – побічний ефект тієї справи, якою ти займаєшся. Якщо ти робиш від чистого серця та всієї душі – вони будуть. Заради грошей не цікаво.
В Ніжині відкрито «Молодіжний центр»: для тебе вони конкуренти чи партнери?
Коли ми тільки відкрились, вони приходили до нас і проводили цікаві заходи, тренінги, адже в них не було свого майданчику. Тепер він з’явився і вони повноцінно розвивають свою діяльність. Для мене вони більш партнери, адже ми прислідуємо спільну ціль – виховання підростаючого покоління і розвиток молоді.
У Ніжині знайшов ту єдину
Вдалось завести тут гарних друзів, кохання?
Так, тут я зустрів кохання і більше того – справжнє. І коли я задаю собі питання: «Якби вернутись на два роки назад, до тих заробітків, які в мене були, чи приїхав би до Ніжина, знаючи, про ті складнощі, які зустрінуться на шляху?». Я відповідаю – «так!». Я би все одно пройшов цей шлях, завдяки цьому місту, я зустрів кохану дівчину, і це найважливіше. А щодо друзів – у мене лише один єдиний справжній друг, з яким підтримую контакт, хоча він живе в Києві. Його підтримку відчуваю навіть тут.
Дорогу подужає той, хто йде!
Якої філософії Ви дотримуєтесь?
Прожити достойне життя, залишити після себе велике надбання, щоб стати безсмертним для наступних поколінь. Щоб з покоління в покоління про мене згадували, і в першу чергу моя родина, переказуючи історію мого життя, моєї справи, мого шляху. Прагну, аби вони були гордими за мене, і я стану чудовим батьком, чоловіком, дідом, прадідом. Не хочу померти в пам’яті моїх внуків. Я наприклад не знаю свого, Та хочу вивчити своє родинне дерево і «докопатись» до коріння.
Ваша улюблена фраза
«Путь осилит идущий»
Спілкувалась Марина Волинець
фото з архіву Ярослава Андрюка
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram.
