Молоко по 30 гривень за півторалітрову пластикову пляшку і 40 — за двохлітрову продає на ніжинському базарі 80-річна Олена Міляєва.
— Півторачку за 25 продасте? — пробує торгуватися покупець.
— Вже макуха — 12 гривень, кілограм зерна — 10… — починає перераховувати бабуся.
— Кажу, по 25 півторачку давайте, — стоїть на своєму молодиця.
— Та ви що, я вдома по такій ціні не продаю! — обурюється продавчиня.
Олена Міляєва на ніжинському базарі
Олена Панасівна возить молоко автобусом з Вертіївки.
— Вдома в мене по 25 брали, — «звертається Лєна Афанасівна (так себе називає) до всіх присутніх. — А це сказала по 30. Все ж подорожчало. Тюк сіна — 60…
— Ви свою ціну кажіть, а я свою. Можемо сторгуватися? — наполягає жіночка.
— Чого мені торгуватися, я й так попродаю. Молока мало. Тільки приїхала, — ставить назад і поправляє пляшки в торбині бабуся. Молочки на рядах і справді не дуже багато.
— Ну ні так ні, — приймає поразку молодша жінка.
— Домашня цибуля по 10, — переключається на мене бабуся.
— Отам, у» «Кишені» за рогом, велика гарна по 5, — з іншого боку радить «відшита» молодиця і задоволено йде геть.
— Насіння гарбузове по 10. Сушене і смажене в одну ціну, — незворушно, але ображеним голосом продовжує бабуся.
— Дочка корову тримає, а я помагаю, — не стримується Олена Опанасівна. — Вона з Вертіївки на Київ торгувати їздила. На Дарниці півторачка по 35. А це синочок мій у стегні ногу поламав, лікарі сказали лежати півроку. Нежонатий, живе один. Дочка ходить його доглядає. А мені сумки виносить до автобуса, везу в Ніжин.
Мені вісімдесят перший рік, я б уже з молоком і не возилась. Маю трохи клубнічки і малинки, продаю ягідку і розсаду.
Корові ж треба макухи купити, зерна, обмішка там. Сіна цей год не вистачило, купили оце ще 20 тюків. Корові пуд в день треба, а в тому тюку і пуда нема.
При колгоспі ми здавали тонну молока, а нам давали гектар сінокосу. Зараз все розпайоване. В мене, наприклад, пай є. 2,8 гектара поля і 2,4 сінокосу.
За польове дають грошима, за сінокіс — копійки. Але де той сінокіс, я без поняття, — знизує плечима Опанасівна. — Так оце з городу косимо, а в основному купуємо.
У нас у Вертіївці, доню, з восьми черід на все село три залишилося. На кутку, тільки в нас корова осталася. Бо п’ятеро правнуків. А пасти ніде. Оце припинаємо, тягаємося по необроблених городах. Хто дозволить.
— А що це у вас за молочко? — перериває нашу бесіду Василь Мацук з Ніжина.
— Дуже добре, беріть, — відповідає новому покупцю бабуся.
— Та хто ж скаже, що недобре? — сміється чоловік.
— Мужчиночко , я тут в середу, п’ятницю і понеділок, — кладе руку до серця Олена Опанасівна.
— Знаю брав колись, — заспокоює жінку. — Утро мені дайте. — Куштує трошки з кришечки і купує пляшку. — Сам я Липоворізьський, живу в Ніжині. Молоко мені з Безуглівки возять, на вокзал. А це додатково замовили. Скільки стоїть?
— 30, — заглядає в очі бабуся.
Такі самі ціни на молоко по всьому базару.
* * *
Домашній сир по 95 гривень за кіло. Сметана — 60 грн за півлітра, вершки — 70.
Бринза — 120 грн за кілограм. Привезли аж із Шаповалівки Борзнянського району. Кажуть, від них що до Ніжина, що до Конотопа, однаково — 60 км.
Олена Гобанова, тижневик «Вісник Ч» №9 (1816), 4 березня 2021 року
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
