До Всесвітнього Дня травматолога
Лікар-травматолог… Які асоціації виникають у вас, коли ви чуєте ці слова? Суворий, кремезний, втомлений чоловік у білому халаті? Лікар, про якого піде мова сьогодні, трохи не вписується у такі “стандарти”. Веселий жартівник, який завжди на позитиві, вміє підбадьорити і заспокоїти й, разом з тим, кваліфікований майстер своєї справи. Скільки пацієнтів через роки з вдячністю згадують його золоті руки…
Віктор Боришкевич працює в Ніжинській міській лікарні з 1993 року. Батьківщина Віктора Сергійовича – село Парафіївка, що на Ічнянщині, там він народився, але доля склалася так, що батьки переїхали до Ніжина, і до 4 класу майбутній лікар уже пішов у Ніжинську ЗОШ №10.
Шкільні роки
“Чи мріяв я бути лікарем, запитуєте?.., – пригадує Віктор Сергійович. – Можливо, і не мріяв, але з медициною у мене завжди було просто… Коли зростаєш у родині лікарів і тобі на ніч читають не казки, а медичну літературу (сміється, – авт.), то як тут не задуматись… Разом з тим, батьки не підштовхували мене до такого вибору, вони, як ніхто, знали, який це тяжкий і відповідальний труд, скільки ця робота вимагає самовіддачі, уваги, часу…
Так, я подав документи до медичного університету, але… передумав, забрав їх назад і пішов працювати… столярем на Ніжинську меблеву фабрику. Знаєте (жартує, – авт.), ця професія чимось споріднена з моєю теперішньою… Сверлив, ладнав, збирав до купи… Це теж своєрідні навики.
Юність…
А батькам же ж хотілося, щоб їхня дитина навчалася… І я вступив до училища, вивчився ще й на токаря. Закінчив навчання з відзнакою і подумував вступати до Політехнічного університету, тим більше, проходив туди без екзаменів…
Але і цього разу передумав. І вступив до медичного університету в Полтаві. Після закінчення навчання почав працювати у відділенні травматології Ніжинської міської лікарні, “під крилом” нашого мудрого наставника, нині покійного Миколи Мар’яновича Гриновецького. По-особливому, ненав’язливо, він усім нам привив бажання вчитися… І ставився до всіх людяно, по-батьківськи…
– Пам’ятаєте своїх перших пацієнтів?
– Пам’ятаю перших важких… Був випадок: я – ще інтерн, залишаюся на всю ніч за головного. Завідуючий іде додому зі словами: “Раптом що – телефонуй”. Я – спокійний, думаю, що нічого не трапиться. Але вночі “швидка” привозить хворого зі складними черепно-мозковими, спинними травмами, пацієнт без свідомості. Телефоную, але час пізній, ніхто не відповідає… Розумію, що відповідальність – на мені. Добре, що в ординаторській була гарна бібліотека… трохи підчитав і взявся до роботи…
-Були у Вашій роботі випадки, які Вас здивували?
–Так… Одного разу “швидка” привезла дівчинку, Катрусю, їй ще й 4 років не було. У дитини рука по лікоть застрягла у м’ясорубці. Витягнути не може, перелякана, плаче. Працівники “швидкої” паралельно викликали рятувальників. Поява двох здоровенних дядьків з болгаркою в руках нажахала Катрусю ще більше. Злякався й я, допустивши думку, що різавши метал, вони можуть ненароком пошкодити руку дівчинки… Тут і знадобилися мої навики слюсаря… Я розібрав м’ясорубку, витягнув ручку, надав допомогу… Рука повністю функціонує.
-Багато травм трапляється у нетверезому стані?
–Останнім часом менше, а загалом – так. Пам’ятаю, ми з колегами дві години ставили пацієнту апарат Ілізарова. Намучилися!.. Чоловік той любив випити… А у зв’язку з травмою не міг цього зробити кілька днів, і в нього почалася, як в народі кажуть, “біла гарячка”. Заходимо ми до цього чоловіка в палату, а він той апарат самотужки розібрав, спиці витягнув і сидить на ліжку…
А було й таке: вночі гуляла компанія, випивали, щось там трапилося, у молодого хлопця рани, треба шити. Поки він в операційній, вся компанія гуляк рветься до товариша. Ніякі заборони медсестер не діють. А з товаришами постраждалого ще була й німецька вівчарка. То ці люди додумалися до того, що нацькували пса на медичний персонал. Я виходжу з операційної, дивлюся – біжать мої дівчата (сестри медичні, – авт.) що є сил по коридору! Думаю, невже комусь із пацієнтів так погано? А, виявляється, від вівчарки тікають!
-Ваша робота вимагає неабиякої відповідальності, зосередженості і виключає право на помилку… Як абстрагуєтесь, розслабляєтесь вдома?
–Мені пощастило: у мене прекрасна родина, в оточенні якої втому знімає як рукою… Чарівна дружина, дві наших донечки, вже й онучка Соломійка є! Живу в жіночому царстві. Відпрацюю півтори доби, приходжу додому, вже й ніг під собою від утоми не відчуваю, а моя молодша доня капці несе, старша на стіл накриває… І я вкотре з радісним завмиранням серця усвідомлюю, що мені є заради кого жити…
Віктор Боришкевич зі старшою донькою Олександрою
З молодшею донечкою Катериною
Кохана дружина Наталія
-З чим би Ви, як лікар з багаторічним стажем, хотіли звернутися до ніжинців?
–Бережіть своє здоров’я! Коли воно є і його багато, люди часто це не цінують. А отримавши травму – нерідко це відбувається із-за необдуманих пригод – втрачають… Нехай усі будуть здорові, щоб у нас, лікарів, було менше роботи!
Родина Боришкевичів у повному складі
Спілкувалася Валентина Пильник
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
