Мистецький хутір Обирок добре знаний не тільки на Чернігівщині, а й поза її межами. Люди, яким довелося в ньому побувати, зазначають, що тут особлива атмосфера. Адже сюди приїжджають, аби відпочити, навчитися чогось нового, поділитися досвідом і гарно провести час на свіжому повітрі в мальовничому куточку Батуринської громади, який фактично весь – у сосновому лісі. Свого часу про цю мистецьку локацію Україна дізналася завдяки талановитому кінорежисеру Леоніду Кантеру, який усім серцем вболівав за хутір і організовував там усілякі новаторські «движі» для творчих людей. Та у 2018 році Леонід Кантер пішов із життя. І разом із цим постало питання: а що ж буде із його дітищем – мистецьким Обирком? На щастя, сумні прогнози не справдилися, і творче життя на хуторі триває. Більше того, там з’явилися постійні жителі – родина Койдів із дітьми. Про хутірські будні та креативні проєкти, що реалізують в Обирку, – в розмові з Іриною Койдою.
Ірино, як дізналися, що є хутір Обирок, та як і чому наважилися на переїзд?
Колись давно натрапила на акаунт, напевно, Леоніда Кантера в ЖЖ, де розповідалося про Обирок. Так і дізналася. Це був рік 2009 десь. На той момент цей хутір був для мене з іншої галактики. А в 2016 році потрапила сюди на Освітній експеримент, подію для дослідників середньої освіти. На той момент ми з чоловіком вже мали ідею про те, що хочемо жити в малій сільській громаді. І коли восени того ж року поїхали в експедицію з пошуку місця для переїзду, я згадала про Обирок, ми заїхали подивитися-познайомитися, ухвалили рішення – і вже за 5 місяців з усіма речами переїхали зводити будинок.
Скільки вже живете на хуторі?
І чи, бува, не шкодуєте про такий вибір? І чи є там блага цивілізації? На Обирку ми живемо вже чотири роки. Я фантастично щаслива, що ми зробили такий вибір. А щодо благ цивілізації, то перу в пральній машинці, часом руками, інтернет є, лікуємося по-різному, часто самі, часом звертаємося до спеціалістів у Батурині, Конотопі, Чернігові, Києві або Римі. Хліб можемо спекти, а можемо купити, безпека тут вищого рівня, ніж у місті.
То, можливо, хутірське життя – це суцільні плюси. Розкажіть про них. Чи живе там хтось, окрім вашої родини?
Основна цінність – це життя в спільноті Обирку, де багато прекрасних людей, із якими в нас спільні цінності, з якими можна робити спільні проєкти або просто жити поруч. Хтось живе постійно, хтось частину року, хтось часто заїздить в гості. Це дорослі люди, які знають свої кордони та силу, які знають, що вони творці цього життя, що світ дає найрізноманітніші можливості, аби тільки мати сміливість ними користуватися, які беруть відповідальність за навколишнє на себе і сповнені любові. Водночас у цих людей теж буває поганий настрій, періоди розчарування, складні моменти, противні риси характеру і так далі. Але це не зупиняє плину життя, бо воно дуже різне, плюси та мінуси – речі настільки відносні, що я і не зачіпала б їх. Обирок із Леонідом Кантером і без – це два різні мистецькі простори?
Чи, можливо, нічого не змінилося? Ми майже не перетнулися з Леонідом на Обирку, але, напевно, різні. Я безкінечно вдячна його пасіонарності, що дала початок цьому місцю, але Обирок – це сукупність сотень і тисяч людей.
Чи вирує нині творче життя на хуторі?
Хто надихає на якісь нові звершення і проєкти? Чи старі продовжуєте? Звісно, вирує. Найвища творчість – мистецтво життя. І воно дуже багатогранне. Можна малювати і співати без душі та іскри, а можна консервацію робити та дітей виховувати творчо та з вогнем у серці. Частина проєктів продовжується, наприклад, кінофестиваль «Кіносарай». Багато зусиль іде зараз на обживання простору, щоб покращити комфорт гостей та зробити Обирок більш сталим. У нас не бізнес-проєкт, що можна говорити про чітке розділення ролей. Усі мешканці Обирку щось створюють: фестивалі чи скульптури, затишний спільний коворкінг чи сад, піцу на перегляд матчу «Швеція – Україна» чи спільне святкування Купала, коло жіночої підтримки чи ремонт сходів на пляжі, можливість навчатися музики або сайт. Я можу перераховувати довго.
Перед якими труднощами постаєте під час організації різних заходів?
Адже людей десь треба прийняти, можливо, нагодувати, розвеселити тощо? Організаційних завдань багато – і поселити, і нагодувати, і скоординувати всі складові. От тільки веселити – не наше завдання. Обирок – це співтворчість і ніяк інакше. Тут немає споживацького підходу до життя. Ти або творець того, що відбувається, або тобі не вдасться підключитися до егрегора і магія не відбудеться. Насправді це абсолютно нормально та звично, лише цивілізація в якусь мить розділила людей на діячів і глядачів.
Чи змінилася думка місцевих жителів про хуторян чи просто не зважаєте на неї?
Напевно, змінилася. Життя ж іде. Ми співпрацюємо з місцевою громадою, адже ми теж її частина, можливо, трохи незвичніша.
Літо – у розпалі, то які заходи вже відбулись і що ще відбудеться на хуторі Обирок?
Із зовнішніх подій відбулися кінофестиваль «Кіносарай», Школа трав і Відкриті вихідні. Ще буде Школа барабанів, дитячий табір «Діти природи», жіночий практичний FEM-camp, підлітковий табір, волонтерський тиждень і ще однозначно щось.
Спілкувалась Ірина Осташко
Джерело: cheline.com.ua
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
