На літургії у сьому неділю після П’ятидесятниці 8 липня Православна Церква пропонує нам розмислити над словами з Євангелії від Матфея 9 глава, 27-35 вірші, де розповідається про зцілення Ісусом Христом двох сліпих. Євангеліст Матфей пише, що ці двоє слідували за Христом певний час і вони постійно кричали і благали про зцілення. Увійшовши в один дім ці двоє підійшли до Ісуса, і Він спитав у них: чи віруєте, що Я можу це зробити? Вони відповіли, що так. І тоді, доторкнувшись до їхніх очей, сказав: «За вірою вашою нехай буде вам». Після цього очі їхні відкрилися, і вони прозріли.
Великою є трагедією, коли людина не бачить очима, бо тоді вона стає залежною від свого ближнього. Навіть встати і одягнутись не може сама без допомоги, поїсти не може, перейти дорогу і т.д. А ми так не хочемо бути залежним від когось, бути тягарем для іншого. Мабуть, у порівнянні з усіма людськими недугами, сліпота очей сприймається по-особливому важко, тому що хочеться бачити світ навколо, своїх рідних і близьких, і від цього радіти. Але з боку християнського вчення про людину більшою трагедією для людини від сліпоти очей є сліпота душевна. Це трапляється тоді, коли людина матеріально орієнтована: дбає про збагачення, прибуток, забезпечує свій соціальний статус. Проте не піклується про свою внутрішню людину, залишається сліпою до чужих потреб, не чує чужого болю, байдуже сприймає проблеми інших, а Божі закони для такої людини – це пісок . Така душевна сліпота спостерігається дуже часто у людей.
На прикладі двох сліпих ми повинні розуміти: для того, щоб мати здоров’я чи зцілення від хвороби, ми повинні вірити в Ісуса Христа як Бога і в Його спасительну жертву. А на практиці частіше буває так, що до Бога ми з власними проблемами звертаємось в останню чергу, коли вже ніхто і ніщо не допомагає. Душевний зір якраз і забезпечує розуміння і усвідомлення, що тільки від Бога залежить якість нашого життя як тілесного так і душевного. Лише приклад Його жертовної любові і подібне ставлення до ближнього може зберегти внутрішній зір, а серце відкритим і чистим. І в цій ієрархії душевне стоїть на першому місті. Бо якщо через свою душевну сліпоту людина тілесне ставить на перше місце відбувається дисбаланс, порушується гармонія у людській природі, і вкінці кінців людина буде страждати від хвороб, від нещасть і т.д.
Тому душа людини – це найважливіше, від чого залежить якість життя в цілому. Ми можемо безкінечно покращувати рівень нашого земного життя, її якість, побутові умови і таке інше, але поки в душі не буде любові і чистоти, ніякої гармонії життя ми не досягнемо. І змінити цю якість певними комфортними умовами у нас не вийде. Бо людина – це душевно-тілесне створіння. І точно так, як ми піклуємось про тіло, його здоров’я і добробут, ми повинні піклуватися про душу, її здоров’я. А всі ці засоби для оздоровлення душі нам пропонує Православна Церква в Таїнствах ( Хрещення, Вінчання, Сповідь, Причастя і т.д.).
Тому будемо берегти і удосконалювати наш душевний зір, щоб бачити і розуміти ті духовні процеси що відбуваються з людиною, щоб мати не тільки тілесне і душевне здоров’я, а й щоб у майбутньому мати життя вічне.
Протоієрей Сергій Чутченко, магістр богослів’я, настоятель парафії свт. Іоана Тобольського ПЦУ м. Ніжин.
