Роман Желєзко: “Книга «Мандрівка у незвідане» має побачити світ вже цього року”

 

 

 

 

Ніжинець Роман Желєзко – яскрава, багатогранна особистість. Спілкуватися з Романом невимушено і цікаво, адже він легко відчуває настрій співрозмовника, його уподобання, і може розповісти стільки всього захоплюючого!.. А ще Роман є нащадком давнього козацького роду, і сфера його наукових інтересів пов’язана з вивченням історії рідного міста і його культурного розвитку.

Роман – неперевершений екскурсовод, історик, автор книги «Шаблею та пером: мандрівки лабіринтом таємниць історії козацького Ніжина». 

Детальніше про плани, захоплення, досягнення і загалом життя Романа Желєзко – у інтерв’ю.

– Романе, Ви досить часто пишете інформаційні статті. У 2020 році їх налічувалося близько 70-ти. Часто їх публікуєте?

– Останнім часом не часто, раніше в мене виходило в рік більше двадцяти. Переважно на той час публікував сайт Нежатин, або в друкованому вигляді в газеті “Свідомий погляд”. Тематика на початку переважно козацька, я досліджував все це в минулому.

– Це – як робота, чи хобі?

– Тоді це була робота-хобі, зараз – просто вже хобі, а в майбутньому – не можу сказати. Було натхнення – я писав. Одного разу директор музею Геннадій Дудченко мені запропонував: “А давай зберемо твої статті про козацьку тематику в одну збірку?.. А все інше поки залишимо”. Так на світ з’явилася  книжка “Шаблею та пером: мандрівки лабіринтом таємниць історії козацького Ніжина” .

– А зараз плануєте творчість? 

– Серед завдань, які поставив собі на меті обов’язково реалізувати в 2022 році – це  опублікувати й видати вже другу свою книгу «Мандрівка у незвідане» –  більш простими словами, з інтересом до Ніжина… У процесі роботи над першою книгою були такі статті, які не можна було подати “під козацьким соусом”. Наприклад “Будинок з привидами”, “Аптека Лігди” – не та тематика, і в кінці 2020 року в мене виникла ідея написати ще одну книгу… 

На сьогодні вона вже написана, але ні для кого не секрет, що для того, аби її видати, потрібні чималі кошти. З першою книгою ми музеєм подавали на  грантовий проект, але програли. Коли є статті, ти все це об’єднуєш, і книга майже готова, але пішло два роки на те, щоб знайти кошти…

З другою книгою пощастило –  минулого року я став переможцем одного з проектів громадського бюджету, й, якщо не буде якихось форс-мажорів, то в кінці 2022-го ми вже побачимо новеньку книгу. 

До того, як прийти працювати в музей в 2016 році, я був автором переважно наукових статей. Поки навчався в аспірантурі, був націлений на науку. Але для більш широкого загалу це не буде секретом, що науковий матеріал читають тільки науковці. Такі статті нецікаві. Там багато важких слів й термінів, яких не науковець не сприймає. Тоді в музеї і виникла ідея написати книгу простими словами.

Обов’язковим елементом була прив’язка до сучасності, адаптація до  туризму, бо якщо минуле не несе навантаження майбутнього – воно нікому не потрібно. 

– Яка подія в минулому вплинула доленосно на Ваше теперішнє життя?

-Я цілеспрямовано збирався перейти на навчання до столиці – в КНУ ім. Шевченка. Шанси в мене були невеликі, але все ж були. Тут, у Ніжинському державному університеті, мене не хотіли брати на державну форму навчання, а контракт мене не цікавив на той момент. І коли я прийшов до ректора, на той час ним був Бойко Олександр Дмитрович, забирати документи, навіть прозвучала фраза: “Куди ти зібрався?”. Тоді мені пообіцяли, що знайдуть місце, і ректор став моїм науковим керівником. В аспірантурі я пробув три роки – з 2012 по 2015. Саме цю подію вважаю доленосною в своєму житті.

– Після завершення аспірантури у Вас не виникали думки переїхати в інше місто, там розвивати історію, або ж ще продовжити навчання?

– На той момент вже ні. Якщо говорити відверто, то було якесь розчарування, бо аспірантура – це досить тяжкий етап, і, згідно правил, які діяли на той час, я мав залишитися в університеті, але почалися скорочення, різні такі  моменти, і мене не залишили. Якщо чесно, то я не бачу перспектив у науці навіть зараз загалом в Україні. Дисертацію я так і не захистив, і не планую цього робити. 

З 2016 року почав працювати в музеї.

Це було для мене нове, тому що я все життя хотів бути викладачем, а не екскурсоводом. Можливо, моя мрія здійснилася, але на декілька місяців. 

Тут почалась моя історія з екскурсіями, моє нове захоплення. В музеї я пропрацював 4,5 роки, за цей час  змінювалися посади, відділи, але часто все починалося  саме з легендарної Поштової станції…

– Перша Ваша екскурсія – як вона відбувалася? Які емоції Ви відчували?

Пам’ятаю, як взяли нас на роботу… Так, було страшно, ще й був випробувальний термін приблизно 2 місяці. Я, звісно, готувався й на поле мене випустили раніше.

Першу свою екскурсію забути неможливо. Я її проводив для школяра з Носівки, і він був один. Хоч у мене і був досвід виступати перед аудиторією, але перерва в декілька років, потрібно визнати, все змінює, й, дійсно було страшно, хоча це й була дитина…

Я настільки відчував страх, що навіть на початку фактично втратив голос. Десь посеред екскурсії я зібрався і все-таки довів до кінця. На моїй другій ексурсії була вже інша ситуація. Якщо з першою я почав погано, а гарно завершив, то тут вишло навпаки.

І тільки з п’ятої екскурсії я перестав відчувати страх.

– Чого не можна, або не бажано робити екскурсоводам, коли спілкуєшся з людьми під час екскурсії?

Не можна не відповідати на запитання, якими цікавляться люди, ти обов’язково маєш надати відповідь. Звісно, вигадувати не потрібно, щоб якось вийти з ситуації.  Якщо ти можеш надати відповідь, то надай, якщо ні – то визнай  це. Пам’ятаю запитання: “Скільки було в Ніжині храмів за часів Київської Русі?”. Хоча тоді фактично Ніжина як такого і не було, була фортеця, і відповіді ніхто не знає. Зафіксованих даних просто не існує.

– Як так вийшло, що Ви почали проводити майстер-класи гусячим пером?

Ідея спочатку була не моя, я, скоріше допомагав її втілювати. В співробітниці музею, де я на той час працював, виникла ідея організувати виставку, де відтворювалася історія письма. Від самого початку, тобто глиняні таблички, чорнила, потім-  друкарські машинки. Це все було зроблено для дітей, щоб вони прийшли, спробували писати паличкою по глині, пером. Я загорівся в процесі, бо ми знали, що  писати ними можна, а як – то вже інше питання. У мене особисто пішла доба для того, щоб зрозуміти, як правильно заточити перо. Його потрібно прокип’ятити, спеціально зрізати, роздвоїти, забезпечити плавний стік чорнила, щоб не було клякси. Ще більша тут була проблема – де  дістати гусячі пера. У 2017 році це була катастрофа!

І перші пера нам привезли з Конотопу, у Ніжині гусей не тримали і знайти по сусідах  було неможливо. Відбулася виставка, певний інтерес був у дітей, але глина, той самий клинопис – якось не дуже зайшов дітям, а от перами зацікавилися.

Коли я сам вже почав цей проект просувати, то навіть фарбував папір, щоб було цікавіше. Чаєм, кавою, каркаде, дубовою корою або цибулинням, кожного разу різного кольору. Дитина, або доросла людина приходить, ми її вчимо, тоді вона це все переписує з чорновика, ми скручуємо і завершаємо процес сургучевою печаткою. Розтоплюєш сургуч і прикладаєш печатку зі словом Ніжин. Виходить такий повноцінний лист до  Святого Миколая, чи привітання з Днем народження. 

Головна мета – стати учасником, а не просто слухачем.

– Школа, ліцей, де Ви навчалися, Вас запрошують проводити цікаві уроки чи майстер-класи?

– Так, запрошують. Останнім часом регулярно. Тематика в основному краєзнавство. Розвивається туризм, з’являються нові локації, місця, які раніше не становили інтересу. Наприклад, маєток Довкгело, про яких практично нічого не чули, це Литовські князі, які колись жили в Ніжині. Будинок з привидами… Мало хто знає, де знаходиться вулиця Мільйонна, й багато інших цікавинок. Запрошують розказати дітям, де воно та що цікавого є на даний час у місті.

У Ніжинській школі №4 я навіть працював, 2,5 роки вів краєзнавчий гурток, і це був для мене такий майданчик проби різних проектів. І ролики знімали, й екскурсії обігрували, грали в “Що ? Де? Коли?” з дітьми. 

Від автора: Роман Желєзко – цікава особистість нашого міста. Спілкуючись з ним, можна дізнатися більш детально історію Ніжина, потрапити на екскурсію, прочитати книгу, яка охоплює епоху козацтва, й навіть написати другові листа гусячими перами, на спеціально підготовленому папері з сургучевою печаткою. Тим паче, очікуємо появи нової книги «Мандрівка у незвіданне».

Успіхів Вам, пане Романе!

Спілкувалася Ярослава Лазоренко

Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram

 

 

Вам може бути цікаво

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.