“На полі бою загинула вся наша родина». Так про 30 березня говорить ніжинка Юлія Єсипенко, яка втратила свого 25-річного сина. Олександр Єсипенко загинув біля села Велика Дорога, що на Ніжинщині. Тоді разом з Олександром загинули ще двоє наших бійців.
До одруження залишалося менше місяця: історія бійця Олександра Єсипенка, який загинув у бою на Ніжинщині
У перший день повномасштабного вторгнення Олександр пішов до військкомату у Ніжині. Юлія каже, син не хотів бути військовим, але і залишитись осторонь у цій війні не міг.
«Він наскільки любив свою Батьківщину, що все залишив і пішов захищати. Він разом з татом пішов до військкомату. Їх не взяли, сказали, що чекайте, коли прийде вам повістка. Він дуже довго ходив у військкомат, щоб його взяли. Він був артилерист, мінометник він хотів потрапити до ЗСУ, у нього спеціальність відповідна була. У військкоматі сказали, що поки таких не потрібно. Далі він волонтерив, робив «коктейлі Молотова». Він на місці не сидів жодного дня», – розповідає Юлія Єсипенко.
До одруження залишалося менше місяця: історія бійця Олександра Єсипенка, який загинув у бою на Ніжинщині
Контракт зі ЗСУ Олександр підписав 12 березня. Через тиждень йому присвоїли звання лейтенанта. Перед цим Олександр закінчив Ніжинський державний університет, Сумське вище артилерійське командне училище, де отримав звання «молодший лейтенант». Три роки тому служив на Львівщині, на Яворівському полігоні, який перебуває у підпорядкуванні Національної академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного. Там він вивчився на мінометника.
Він також закінчив Ніжинський державний університет і отримав спеціальність «Психологія». Він був дуже відповідальний. Коли служив, він кожного свого підлеглого знав добре, знав, у кого мама хворіла, у кого шкіра на руках «лущилася», купував крем. Він так за них переживав, як за своїх дітей», – розповідає Юлія.
До одруження залишалося менше місяця: історія бійця Олександра Єсипенка, який загинув у бою на Ніжинщині
Жінка каже, відколи син підписав контракт, з ним спілкувалася часто, у них була домовленість, що кожного дня він писатиме, що живий. Навіть, якщо
Олександр був дуже зайнятий і не міг писати, він завжди у повідомленні ставив хрестик – це означає, що він живий. Таке повідомлення Олена отримала зранку 30 березня, у день його смерті. Більше на зв’язок Олександр не виходив.
«Він зазвичай писав мені зранку. Я сильно його не відволікала, бо знала, що він зайнятий. Він завжди писав, коли приїжджав з бойового завдання. Тоді, 30 березня, троє загинуло, четвертого викинуло з машини і він вижив. Вони їхали колоною на бойове завдання. Про смерть сина сказала сестра іншого загиблого. Я чекала ввечері від нього дзвінка, але… Ми досі не можемо прийти до тями», – каже мама Олександра.
До одруження залишалося менше місяця: історія бійця Олександра Єсипенка, який загинув у бою на Ніжинщині
За життя Олександр хотів створити свій бізнес, мріяв одружитися. Встиг навіть освідчитися дівчині. Весілля мало відбутися у квітні.
«Хотів одружитися у квітні. Вони зустрічалися три роки. У них 14 чи 15 квітня мала бути річниця, як він освідчився. Вони хотіли тоді і розписатися. Все тягнули й тягнули. А тоді війна почалася, він сказав, що немає куди відтягувати, треба розписуватися», – говорить Юлія.
Олександр Єсипенко посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького третього ступеня. Поховали його 31 березня на кладовищі у Ніжині.
Джерело: Суспільне Чернігів
