Олексій Шепелюк: вічна слава й світла пам’ять Герою!

 

 

 

 

Герої не вмирають. До 45-ї річниці з дня народження Олексія Шепелюка.

Олексій Шепелюк народився 19 травня 1977 р. в м. Спаськ-Дальній Приморського краю СРСР. Дитинство і юнацькі роки провів у м. Ніжині, тут закінчив гімназію №3.

Як розповідає його мати, майбутній офіцер ще з дитинства відзначався загостреним почуттям справедливості. Оберігав від чужих образ молодших братів і старшу сестру, завжди чинив по совісті.

Навчався у Харківському військовому університеті, після закінчення якого був відправлений на службу до 51-ї ОМБр, що у м. Володимирі-Волинському.Коли почалась війна, майор Шепелюк був командиром зенітно-ракетної батареї зенітного ракетного артилерійського дивізіону. Його підрозділ брав участь в боях під Іловайськом. Під час виконання бойового завдання група зенітників прибула на передову в розташування батальйонної групи. Саме тоді через кордон перейшли озброєні підрозділи російських військ, які одразу відкрили вогонь на ураження по українських військових.

Наші підрозділи швидко опинились в оточенні, тому Олексій Шепелюк та командир зенітно-ракетного дивізіону Олександр Кондисюк, щоб не потрапити в полон, зважились піти на прорив. Але під час виходу з оточення їхній підрозділ потрапив у засідку.

Більшість групи прориву дістала важкі поранення, зокрема, і О. Кондисюк. Олексій Шепелюк спробував урятувати бойового побратима, але, наближаючись до товариша, сам зазнав важких поранень. Офіцерів оточила група з 12 російських десантників. І з цього моменту версії про подальший розвиток подій в різних джерелах розходяться.

29 серпня 2014 р. в ЗМІ повідомили, що українські офіцери підірвалися гранатами із російськими вояками, не бажаючи здаватись у полон. Однак незабаром виявилося: Олександр Кондисюк живий – тривалий час перебував у полоні загарбника. Про обставини загибелі побратима Олексія Шепелюка розповідав, що його смерть була раптовою.

«Ми перебували в оточенні російських десантників. Вибухова хвиля від міни поцілила по нас і влучила в Льошу, який зв’язаний лежав поруч зі мною. Його тіло полетіло на мене, що врятувало мене від загибелі», – зазначав Олександр.

Оскільки тіло Олексія Шепелюка не було знайдено, тривалий час він вважався зниклим безвісти. Полеглий герой був похований як невідомий у м. Дніпропетровську, і лише 13 липня 2015 р. Олексій Шепелюк був ідентифікований за аналізом ДНК. Перепохований 18 липня 2015 р. в м. Ніжині.

Указом Президента України № 553 від 22 вересня 2015 р. «За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

З метою вшанування пам’яті Олексія Шепелюка в м. Ніжині встановлені меморіальні дошки на фасаді будівлі гімназії № 3 (2015 р.) та на Стіні Героїв (2018 р.).

Удома в Олексія Шепелюка залишились батьки, дружина та п’ятеро дітей.

У подіях тих гарячих серпневих днів 2014-го, коли сотні українських родин втратили своїх рідних, і зараз немає повної ясності. Єдине, що нині можемо віддати загиблим Героям, – це нашу пам’ять про них. Вічна слава й світла пам’ять Героям, імена яких навіки ввійшли в історію України!

Оксана СТЕПАНОВА, науковий співробітник відділу «Музей історії м. Ніжина»

Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на   наш Telegram

 

 

Вам може бути цікаво

Залишити відповідь