Омріяне, бажане і безмежно рідне – так каже кожна мама, схиляючись над своїм новонародженим малюком. Синочки та донечки – то наш найбільший скарб. Наша надія і майбутнє. Те, заради чого нині на захисті стоять їхні батьки…
За час війни у Ніжинському пологовому будинку з’явилося на світ 300 діток. Серед них – 4 двійні.
Війна. Ніжин в окупації… Але життя триває, і під час бойових дій, під звуки сирен у нашому місті народжувалися діти!.. І приймав наш пологовий породіль звідусіль, не відмовляючи нікому: їхали жінки і з Чернігова, Борзни, Броварів, Носівки, Сумської області…
Повідомляє Нежатин.
Які ж вони щирі, згуртовані та доброзичливі – медики з нашого пологового!
“Ні, ми не панікували, – розповідає заступник гендиректора Олена Олександрівна Лебідь.
– Звісно, спочатку було страшно. Але ми просто не мали права боятися! Бо відповідали за два життя: жінки і дитини, тому піддаватися страху було ніколи.
24 лютого усі наші працівники, як зазвичай, прийшли на роботу, і ми оперативно почали облаштовувати приміщення на 1 поверсі й підвалі. До війни жінки у нас народжували на 4 поверсі, але зараз ми не могли наражати їх на небезпеку, тому швидко і дружньо закипіла робота…
Підвальне приміщення у нас велике, але до війни було не підготовлене.
Ми ж, як, мабуть, і всі, до останнього вірили, що ця підла війна не розпочнеться… Терміново почали облаштовувати пологові зали (у нас їх дві), й на першому поверсі розгорнули операційну. Активно підключилися чоловіки породіль, допомогали в усьому. А волонтери, наші ангели добра!.. І міська влада, Олександр Кодола та Ірина Грозенко були з нами 24 / 7.
Крім цього, підкреслю: ніхто з працівників Ніжинського пологового не залишив Ніжин і своє робоче місце і не виїхав за кордон.
Більше того, генеральний директор Валерій Якуба 2 місяці жив просто тут, на території закладу. І я також… Бо що ж сидіти вдома, якщо тут жінки потребують термінової допомоги? І не лише вдень, а й вночі!
Колектив працівників пологового (200 осіб) – переважно жіночий. Тому з настанням війни ми, жінки, гостро відчували потребу бути захищеними. Коли залишалися на нічне чергування, обов’язково брали когось із чоловіків. Сильним плечем, нашою опорою став наш керівник, Валерій Якуба. Він заспокоїв, організував роботу і не залишив у колективі місця страхам і переживанням.
Наші породіллі потребували ще й психологічної допомоги. Хтось пробував плакати, хтось замикався в собі… Але це ненадовго: жінки дивилися на нас, а ми всі спокійні, зібрані, впевнені в собі – і страх зникав…”.
“Кожен випадок – то окрема історія…, – ділиться Олена Олександрівна. – Часто жінки не могли до нас доїхати, породіль привозили і ЗСУ, і ТРО… Консультували онлайн… Дозволяли патрнерські пологи (безкоштовно), чоловік або мама породіллі могли бути присутні.
Пам’ятаю, до нас поступила вагітна жінка з двома донечками. Вона пояснила, що дітей немає з ким залишити. Що ви думаєте?.. Ми оселили їх трьох в окремій палаті, годували, носили смаколики. Жінка народила, і додому поїхали вже вчотирьох.
Війна змусила подивитися на все інакше… Так, ми дуже прискіпливо ставимося до відвідувачів пологового, бо, всі ж розуміють, тут має бути мало не стерильно. Але, разом з тим, ми, в першу чергу, люди, і намагаємося до всіх ситуацій поставитися з розумінням.
Двійню на початку війни у нас народила жіночка з Чернігова. Коли народилися її хлопчики, їхнього тата вже не було на цьому світі… Ненаситна орда відібрала у нього життя. Жінка про це не знала… А ми – знали, мовчали і всіляко оберігали її… Прекрасні дітки з’явилися на світ, вже підросли, і ми й зараз підтримуємо зв’язок з їх мамою”.
Тетяна Ярмак – старша акушерка акушерського відділення, розповідає:
“Оговтуючись від ранкових подій 24 лютого, намагаючись зібрати сві свої емоції та силу в кулак, всі ми прийшли на роботу. І зрозуміли, що потрібно терміново спускатися на низ. Ми почали: розставляти ліжка, оббивати стіни, переносити інструменти, меблі, облаштовувати кімнати для наших породіль.
Лунає сирена – зібралися, підбадьоюємо одна-одну і спускаємо на низ мам на носилках і новонароджених діточок. Ліфтом, звісно, не користувалися.
Щохвилини відчували відповідальність за беззахисні життя! Мами дивляться на нас – а ми спокійні, й самі заспокоюються!”.
Лікарі-неонатологи Аліна Гулінська та Оксана Гайдук розповіли, що за період війни діти часто народжувалися передчасно: далися взнаки стрес та холодні, сирі приміщення, в яких ховалися мами…
“На 30 тижні вагітності, з вагою 1кг 260 грам народилася дівчинка Аня. Ми проводили відповідну терапію, виписали дитину з вагою 2 кг, а тепер дитинка важить вже 3,5 кг.
Хлопчиків за цей період народилося більше.
Коли почалася війна, першим у нас народився хлопчик з Борзни. Він побачив світ 24 лютого о 12.15″.
Війна – це випробування… Страшне і жорстоке. Але ми неодмінно переможемо, і наша країна розквітне з новою силою. От тільки всі ми, і наші діти, і оті найменші крихітки, які тільки з’являються на світ під обстрілами та під звуки сирен, пам’ятатимемо все… А життя неодмінно переможе, як добро завжди перемагає зло.
Спілкувалася Валентина Пильник
Фото автора та надане працівниками Ніжинського пологового будинку
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
