Ніжинські патріотичні іграшки відомі не тільки в Україні

 

 

 

 

Власна «Мрія», МіГ, Javelin, Bayraktar, пес Патрон та навіть соліст гурту Kalush: у дитячих магазинах Львова й інших міст все частіше можна зустріти такі патріотичні м’які іграшки. Шиють їх у Ніжині на Чернігівщині – у місті, на околицях якого до початку квітня точилися бої з російськими військами.

Фабрика «Копиця» – це сімейний бізнес, який з нуля у 1998 році заснувало подружжя Анатолій та Наталія Копиці. За словами їхньої доньки, прес-менеджерки компанії Марії Копиці, перші іграшки шили в літній кухні бабусі, за кілька років перейшли в нове приміщення – і поступово вийшли на всеукраїнський рівень та експорт. Зараз компанія налічує близько 150 працівників, ще 30-40 швей працюють поза фабрикою на аутсорсі, а на сайті можна замовити близько тисячі найменувань різних іграшок.

Російські війська підійшли до Ніжина на третій день вторгнення – і так само на третій день вийшли на роботу працівники фабрики. Шили не іграшки, а одяг військовим, плитоноски, розгрузки. З часом фабрика повернулася до того, що вміє найкраще, і, щоб лишатися в тренді, розробила цілу колекцію патріотичних м’яких іграшок. У непростих умовах компанії вдалося перелаштуватися, зберегти всі робочі місця та навіть підвищити зарплати своїм працівникам. Враховуючи нещодавнє погіршення прогнозу інфляції від НБУ та послаблення гривні на 25%, це може виглядати, як магія. Та насправді фабрика «Копиця» віднайшла і грамотно заповнила свою нішу в хиткій економіці країни: м’які «Мрії», джавеліни та пси Патрони користуються значним попитом, адже дарують позитивну емоцію втомленим і зраненим війною людям.
Марія Копиця розповіла ZAXID.NET, у кого з’явилася ідея виробляти м’які джавеліни, як фабрика працювала в перші тижні війни, а також як вдалося зберегти виробництво та всіх його працівників.

Як на фабрику вплинула війна? Адже ваше виробництво розташоване в Чернігівській області, яка в перші місяці значно постраждала від російських військ.

Оскільки ми працюємо з 1998 року, то вже пережили всі кризи, які були в Україні. У 2008 році ми півроку взагалі працювали в нуль. Проте ця війна – це перша криза, під час якої є реальна загроза життю. Але наші люди настільки загартовані, що вже на третій день російського вторгнення вийшли на роботу, хоча Ніжин був в блокаді. Від нашої військової частини прийшов запит на пошиття змінного одягу, розгрузок, плитоносок, тож ми вийшли на роботу. Шили, бігали в підвали, плакали, пили після роботи коньяк. Усі працювали, бо так було треба. А як інакше?

Є день, який вам особливо запам’ятався?

Фабрика не постраждала від прямих обстрілів, але уламками її засипало. Вона розташована в досить небезпечному місці – на виїзді з Ніжина, якраз з того боку, з якого заїжджали російські війська. Вони стояли від фабрики буквально за 5 км, де їх стримували наші військові, там постійно тривали бої. І десь у середині березня був особливо тяжкий бій, були авіанальоти на місто. Почали бомбити приватні будинки, лікарню, і були прильоти буквально на сусідніх з нами вулицях. Тоді було нереально страшно, адже на фабриці перебували близько 130 людей.

Як війна вплинула на бізнес? Вам вдалося зберегти увесь колектив?

Так, усіх. Ми були одним із перших підприємств на Чернігівщині, яке відновило роботу. Ми розуміли, що нашим працівникам треба їсти, і ми їх усіх дуже цінуємо. Оскільки життя в Ніжині подорожчало приблизно на 35%, ми підняли зарплати, через що і ціни на іграшки дещо зросли.

Насправді усе залежить від настроїв власників. Ми могли б скласти руки, сказати: «Зараз іграшка не на часі, до побачення». Але це не про нас. У нас є люди, які працюють з нами від заснування компанії. Як ми могли відступити назад? Так, спершу було складно, адже ми віддали більшість наших попередніх прибутків на допомогу армії, а перші три місяці працювали фактично безкоштовно – платили людям зарплату, а все решта віддавали на армію. Але ми справилися.

Як ви знову почали шити іграшки?

Якщо чесно, спершу було таке відчуття, що ми не повернемося до виробництва іграшок взагалі. Було не до цього, радості не було взагалі. Та коли в нас закінчилася тканина, ми поїхали у Львів на закупи з татом, зайшли в гіпермаркет перекусити і побачили біля дитячого відділу батька, який купив своїй дитині м’яку іграшку. І ця дитина так сильно притиснула до себе ту іграшку, що було помітно, наскільки це важливо для неї. Для мого тата це був знак, що потрібно повертатися до того, що ми вміємо робити найкраще.

Це стало точкою відліку нової колекції. Ми зрозуміли, що потрібно бути актуальними. Наш відділ збуту подав ідею пошити «Мрію» десь на третьому тижні війни, а її виробництво ми почали ще десь через три тижні. Потім тато запропонував зробити цілу лінійку «Все буде Україна» – і підтягнулися Javelin, Bayraktar, МіГ, патріотичні котики та інші іграшки. Особливо тут хочу відзначити роботу наших технологів – Оксану Фомаріну та Ольгу Лозову, а також директорку відділу збуту Людмилу Савіч. Нашим оптовим покупцям дуже сподобалася ця ідея, і попит на ці іграшки дуже великий.

Як відбувається розробка та виробництво іграшок?

Все починається з ідеї. Переважно ідеї з’являються в мого тата, який є директором компанії, можуть також надходити від менеджерів відділу збуту або від самих технологів. Далі технологи розробляють кілька проектів однієї іграшки – підбирають матеріали, форму, деталі. Потім ми вибираємо один проект, який після погодження директора віддаємо на виробництво. У випадку пса Патрона ми розробили 5 варіантів, один з яких ексклюзивно вироблявся для «Епіцентру», один – на експорт, а ще один – для внутрішнього ринку. Далі іграшка проходить кілька стадій виробництва – фарбування тканини, розкрій, пошиття, набивка. До виробництва складних іграшок, як-от літака «Мрія», підключається відділ вишивки.

Як почуває себе ваш бізнес зараз?

Не можу сказати, що прибутки в нас зросли. Ситуація загалом є гіршою, ніж до війни – то проблеми з транспортом, то з паливом, то прильоти. Є значний брак матеріалів через проблеми з логістикою. Китайські, польські матеріали важко завозяться, білоруські – перекриті. Через це ми виробляємо значно менше іграшок, ніж могли б – 100-200 тис. на місяць замість 400 тис.

В один момент підприємство взагалі було під загрозою, бо в нас закінчувалося ековолокно для набивки, а завод, який його виробляв, не працював. Альтернатива з Польщі була дуже дорога, і тоді б довелося значно підвищувати ціни на іграшки, чого ми не хотіли робити. Проте, на щастя, заводу дозволили працювати, і наше виробництво не припинилося.

Ви продовжуєте допомагати армії?

Звичайно, інакше не може бути. Наша сім’я – серед активістів міста, і в нас є певна група волонтерів, з якими ми постійно співпрацюємо, допомагаємо військовим – нашій 30-й бригаді, наші хлопці є теж у 54-й і 58-й бригадах. Також у нас є контакти за кордоном: нам привозять гуманітарну допомогу, яку ми передаємо на «нуль». Просто ми не дуже це все афішуємо, бо добро має бути тихим.

Які іграшки з патріотичної колекції найбільш популярні?

Загалом є попит на всі, оптовики беруть всю колекцію. Але найпопулярнішою, напевно, є «Мрія» – бо мрія потрібна всім. Люди зараз перебувають у перманентній депресії, всі поламані, і коли вони беруть в руки цю «Мрію» – щось хороше вселяється в серце. «Мрія» дає надію, що все буде добре.
zaxid.net

Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на   наш Telegram

 

 

Вам може бути цікаво

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.