Вихователька вивезла 30 дітей-сиріт з Чернігова й отримала національну премію

 

 

 

 

До професійного свята – Дня працівника освіти – виховательці Чернігівського центру соціально-психологічної реабілітації дітей Наталії Песоцькій, яка у середині березня евакуювала з блокадного Чернігова 32 дитини віком від 3 до 16 років, вручили національну премію Global Teacher Prize Ukraine в номінації «Вчителька-рятівниця». 

Наталія Песоцька 24 роки пропрацювала в Чернігівському реабілітаційному центрі вихователькою. У перший день повномасштабного вторгнення жінка мала виходити на роботу, і тут перед нею постав вибір: забирати рідних дітей і їхати з міста чи йти на роботу, де її чекають вихованці. І жінка його зробила: вона зібрала всі необхідні речі, взяла своїх дітей і пішла разом з ними на роботу. Тоді ще навіть не здогадувалася, які випробування на неї чекатимуть.

Чернігівський інтернат під обстрілами

Спочатку Наталі та її колегам ще вдавалося піклуватися про дітей у стінах центру соціально-психологічної реабілітації. Під час повітряних тривог дітей спускали до звичайного підвалу, де до цього зберігалися овочі. Коли обстріли почастішали, працівники центру облаштувати його, як могли, аби діти могли там спати.

«Перші сім днів ми з дітьми ховались у підвалі нашого центру. А потім, під час одного з численних обстрілів, снаряд влучив у наше приміщення. Ми в той час були у підвалі з іншого боку, – так в одному з перших своїх інтерв’ю після евакуації згадує пережите Наталія Песоцька– І це врятувало нам життя. Та коли вже почали бомбити, відійшла верхня плита, яка була над нами. Слава Богу, що вона не впала і не придавила нас. Після цього в підвалі залишатися було небезпечно. Неподалік біля нас розташований Троїцько-Іллінський собор, саме там нас і прихистили. Від нашого центру до церкви – близько семи хвилин. І ми перебіжками, по двоє діток, взялись за ручки і під обстрілами бігли туди, до церкви. Решту 11 днів жили у церкві. Важко було. Особливо коли пропало опалення, вода і світло. Були ж маленькі діти, і їм, мабуть, було найважче. Спочатку з дітьми було по троє працівників, але потім зрозуміли, що достатньо двох. А бувало й таке, що допомагав директор чи я сама залишалася, коли не було як привезти когось. Старші діти дуже допомагали в догляді за меншими».

Після 19 днів пекла війни жінці дивом вдалося вивезти всіх вихованців із блокадного міста на Захід України. Найменшому на той час було 3,5 роки, найстаршому – 16. А ще разом із пані Наталею весь цей час були двоє власних малих дітей.

«Одного дня приїхали хлопці з територіальної оборони і сказали: «Маєте 15 хвилин. Збирайтесь і виїжджаємо». Дали нам два шкільних автобуси на евакуацію. Куди, що – ніхто нічого не сказав. Ми поспіхом, у чому були, які рюкзаки мали, що вкинули, застрибнули у ці автобуси. Їхали тільки із Господом Богом, – говорить Наталія. – Добирались до Києва понад дев’ять годин. Їхали бездоріжжям: ліси, яри, болота. Зупинка була один раз на туалет. Та навіть на цих об’їзних шляхах ми побачили стільки жахів… Поля горіли й диміли, хати палали, нерозірвані снаряди стирчали із землі. Досі перед очима ті велетенські хвости від ракет, «скелети» спаленої техніки – хтозна, нашої чи ворожої. У лісосмугах бачили танки, ракетні установки. Було страшно,але знаєте, чудо є. Ми доїхали, не почувши жодного вибуху й пострілу».

Вже в Києві Наталія Песоцька сіла разом з дітками на евакуаційний потяг до Івано-Франківщини. І вже там їх зустріли і надали притулок в одному з санаторіїв Прикарпаття.  Там пані Наталя пробула до середини літа з дітками, потім її змінила колега.

Історія і вчинок цієї жінки дійсно заслуговує найвищої нагороди і подяки. Адже вона не побоялася і не кинула діток, які й так натерпілися від життя, один на один із жахами війни.

«Відколи я дізналась історію чернігівської виховательки Наталії Песоцької, часто розповідаю її, щоб увесь світ знав, які вони, наші педагоги. Для яких їхня робота – більше ніж робота, а головна професійна якість – бути людиною, – написала Перша леді України Олена Зеленська. – Коли на Чернігів падали російські бомби, вона не покинула вихованців свого інтернату і майже місяць провела із 30 дітьми в підвалах – заспокоювала, годувала, лікувала. А потім ще й вивезла всіх у безпеку».

Нагадаємо, що Global Teacher Prize Ukraine – це щорічна національна премія для вчителів-агентів освітянських змін, яка була заснована в 2017 році. Премія покликана відзначити досягнення вчителя не лише щодо своїх учнів, а й щодо суспільства, та підкреслити важливість педагогів в Україні.

Цього року замість оголошення фіналістів та переможців організатор премії – громадська спілка «Освіторія» – відзначила незламних та хоробрих освітян, які продовжують навчання у складних умовах, залишаються змінотворцями та новаторами попри війну; які захищають і рятують українських дітей від обстрілів та ракетних ударів.

Підготувала Марія Пучинець, фото з мережі

Суспільний Кореспондент

Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram.

 

 

Вам може бути цікаво

Залишити відповідь