Владиславу Чередніченку з села Нова Басань на Бобровиччині Ніжинський міськрайонний суд дав п`ятнадцять років тюрми з конфіскацією. Та позбавив військового звання майстер-сержант. Чоловіка звинуватили за двома статтями Кримінального кодексу: ч. 2 статті 111 (державна зрада) та ч. 5 статті 407 (самовільне залишення частини). Ще він має сплатити державі три тисячі сто двадцять три гривні за проведені по справі експертизи.
Працював у Держохороні
До вторгнення Чередніченко шість років пропрацював охоронником у службі Департаменту охорони об’єктів Управління держохорони.
За версією обвинувачення, Владислав 24 лютого не з’явився на службу без поважних причин. Чим порушив військову присягу. Під час окупації пішов на співпрацю з ворогом.
Виконував накази командирів з рф, готував для них їжу, разом з окупантами відбирав продукти та майно у місцевих: нутрію, молоко, консервацію. Також брав участь у розграбуванні одного з сільських магазинів. Був там із загарбниками і виносив пакети з товаром, це зафіксувала відеокамера, яку не помітили окупанти. Господарі передивилися запис після звільнення Нової Басані. Зі зброєю патрулював село. Носив, як і росіяни, червону пов’язку.
Чередніченко пояснив, що поранився бензопилою
На суді Чередніченко вини не визнав. Свідчення односельців назвав наклепом. І розповів свою версію.
На початку лютого пиляв дрова і бензопилою поранив ногу (рвана рана верхньої частини правого стегна ). Його відвезли до бобровицької лікарні і наклали вісім швів. Лікувався у хірургічному відділенні з 14 лютого. 24-го зранку, як почалося вторгнення, не міг через травму керувати авто. Поїхав з товаришем у Чернігів забрати з реабілітаційного центру матір, котра там супроводжувала брата-інваліда
У цей же день Владислава виписали і перевели на амбулаторне лікування до 6 березня. Стверджував, що передавав ЗСУ оперативну інформацію про кількість ворожої техніки.
Він бачив дві колони. У першій понад 100 одиниць техніки, а у другій — більше 240, у тому числі і «Буки». Виїхати з села на Київ не мав змоги. Десь були підірвані мости, десь дороги заміновані. Полями не зміг би дістатися через травмовану ногу. Дружину і сина відвів у підвал до сусіда.
Подзвонив начальству, пояснив ситуацію. Сказали: «Будь вже вдома». І він був. До хати під’їхав російський танк, навів дуло на будинок. Кілька годин ніхто з танку не виходив і до будинку не заходив.
Потім зайшли 16 військових рф і показали його особову справу з фотокарткою. Як він думає, її взяли у сільраді. Вдарили прикладом по голові, потім під дих, вивели у веранду, вистрілили з автомата у підлогу. Вдарили у скроню. Коли впав, четверо лупцювали ногами, потім двоє роздягли. Лишився у шкарпетках і трусах. Питали, кого знає з українських військових у селі, де його табельна зброя. Наділи щось на голову, вдарили у живіт, зав`язали ззаду руки, витягли у двір, говорили,знають, що передавав ЗСУ координати для нанесення ударів. Далі кинули у кузов автомобіля. Привезли в якусь будівлю, посадили на стілець.Сказали, що знають про сина, дружину. Потім принесли його пістолет, бронежилет, документи, які не встиг спалити. Били арматурою по ногах, з бронежилета дістали пластини і вдарили по колінах, говорили що за переданими ним координатами їх обстрілювали. Вклали в руку гранату у бойовому положенні, без чеки. Били по голові, через це з’явилися велика гематома, синці під очима. Ударили металопластиковою трубою по незагоєній рані на нозі, питали, чи не осколкове у нього поранення. Гранату згодом забрав один із старших військових. Знову вдарили по голові, знепритомнів.
Отямився в якійсь хаті від того, що на нього лили «отработку». За мотузки на ногах витягли на вулицю, побачив, що знаходиться біля пропускного пункту, де почали знову бити, питали, де перебувають військові ЗСУ. Потім із зав`язаними очима кинули до якогось підвалу. Зрозумів, що там ще один чоловік. У розмові дізнався, що то дачник, військовий пенсіонер, йому повибивали зуби. На третій день полону вивели з підвалу, сказали, якщо хтось із їхніх військових постраждає, вони знають, де дружина і син, і він знає, що можуть з ними зробити. І відпустили. Коли відходив, то чув, як за спиною звели затвор автомата, але не вистрілили. Йшов у трусах і шкарпетках, додому десь кілометр. В його хаті вже жили росіяни. Готував їжу для своєї сім’ї. Та в більшості її забирали загарбники. Потім росіяни сказали, їм відомо, що знає, де є тютюн, і за їх вказівкою повів до чоловіка, який займався вирощуванням і продажем тютюну. У нього забрали три мішки товару.
Передав одному чоловіку геолокацію по маслозаводу, після чого вранці був артилерійський удар, уразили вантажівку росіян з боєприпасами. Згодом прийшли п’яні росіяни і наказали йти з ними до магазину. Пригрозили, або йдеш, або беремо твою жінку. Тоді почали чіпати жінчиного брата, потім сина. Змушений був йти. Сказав на суді, що на відео не видно, як його до магазину підштовхнули дулом автомата. З магазину винесли два мішки і два жовтих пакети, ніс з росіянами разом.
«Без супроводу військових рф йому не дозволяли ходити. Їжу готував рідним і собі та росіянам, як робили це й інші односельці. Під час окупації зі зброєю не ходив. Вважає абсурдним, щоб хтось з військових рф дав йому автомат», — пояснював.
Перевіряли на детекторі
Після деокупації області його перевірили на детекторі брехні і допустили до служби. Працював майже місяць на одному з об`єктів. Та 29 квітня наказали їхати у ДБР, там вручили підозру у присутності державного адвоката. Згодом у суді обрали запобіжний захід вже з іншим захисником від держави і не дали сказати й слова.
Тепер у Чередніченка надія на апеляційний та Верховний суди.
Авторка: Валентина ОСТЕРСЬКА, “Вісник Ч”
“Час Чернігівський”
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
