25 березня 2022 року Вадим Федоров загинув захищаючи свою Батьківщину, її незалежність та територіальну цілісність,
Народився Вадим у Середній Азії у Самарканді, мама була родом з села Бобрик на Ніжинщині і поїхала на навчання в геогологорозвідувальний інститут, там і зустрілась з майбутнім чоловіком, батьком Вадима. Після закінчення поїхали до Середньої Азії на роботу, там проживали, там народився Вадим і два його брати. Коли хлопець закінчив 10 класів помер батько, і мама повернулась з ним на Батьківщину. Через рік був призваний в армію, служив у Морському флоті на підводному човні, демобілізувався з армії старшиною. Повернувшись додому працював водієм, трактористом, лісником, роботи не цурався. Познайомився з місцевою дівчиною Олею, згодом одружилися. В шлюбі подружжя виховувало двох синів Дмитра і Сергія.
Здавалося тільки жити… Але життя вносить свої страшні корективи…
2014 рік – Вадиму прийшла повістка і хоч він мав поважну причину не піти, адже був оформлений по догляду за дитиною інвалідом I групи, але не задумуючись став на захист своєї Батьківщини. Вадим відслужив рік, брав участь у боях під Дебальцево. Після повернення додому працював, ростив дітей. Але його викликали на військові навчання. У 2018 році він поїхав на навчання у військову частину і там підписав контракт зі Збройними силами України і розпочав службу у 58 мотопіхотній бригаді імені Гетьмана Івана Виговського. Після двох років він звільнився з лав ЗСУ за станом здоров`я.
Вадим був гарним, турботливим батьком, добрим господарем, понад усе любив дружину і дітей. Мріяли з дружиною про внуків. Він вправно ладнав з технікою, ніколи не відмовляв у допомозі, був щирим, відкритим, компанійським.
Рано вранці 24 лютого 2022 року дружина зібралася їхати з сином до Києва в лікарню. Виїхали дуже рано, скрізь було тихо ще, звичайний ранок. Але тоді до лікарні вони так і не доїхали дзвінок сина і страшні, приголомшливі слова:
– Мамо, повертайтеся – почалася війна!!! Батьку подзвонили, щоб з`явився до військомату з речами…він вже поїхав…
Більше рідні його не бачили.
Вадим став на захист Батьківщини у складі Першої окремої Сіверської танкової бригади, яка обороняла Чернігів. З побратимами зайняли позиції в Старому Білоусі.
25 березня до їх надійшло повідомлення, що річку Білоус перейшла диверсійна група орків і вони поїхали на виїзд. По них відкрили мінометний вогонь, зав’язався бій, в тому бою Вадим Федоров загинув.
Завдяки небайдужим людям, побратимам, волонтерам після довгого болючого очікування, неймовірними зусиллями, Вадим повернувся додому на щиті…
Похоронили Вадима Федорова 2 квітня 2022 року в рідному селі Бобрик на кладовищі біля мами. З хоробрим воїном прийшли попрощатися рідні, близькі, колеги, односельчани.
Світлий спомин про Героя назавжди залишиться у пам`яті рідних, друзів, бойових побратимів, усіх хто знав його, любив і поважав. Сумуємо разом з вами , низько схиляємо голови у скорботі. Він вічно буде жити в небесах і в наших серцях. Вічна слава Герою!
Марина Ігнатенко
