Близько 20 хвилин Петро Зінич був без серця — лікарі вирізали його та готувалися до пересадження нового органу. 30-річний чоловік змінив уже третій «мотор». А таку операцію — ретрансплантацію — виконали вперше в Україні.
Чи то гра випадку, чи примха долі — та життя Петра тісно повʼязане зі сферою трансплантації. Він працює медбратом у центрі гемодіалізу в Білій Церкві, що на Київщині. У цій самій лікарні для нього знайшли донорку — дівчина померла через інсульт. Її родина дозволила забір органів, щоб урятувати інше життя.
Чому Петру знадобилася повторна пересадка органу, скільки українців чекають на нове серце і чому не завжди однієї трансплантації достатньо — дізнавалося hromadske.
«Серце — це лише мʼяз»
Петро Зінич мав важку ваду серця. У 2016 році в Мінську йому зробили пересадку. Майже сім років він жив спокійно, але із часом орган почав відмовляти. Коли чоловік звернувся до українських лікарів два роки тому, його серце працювало лише на 11%. Через це була необхідна повторна трансплантація, пояснює професор та гендиректор Інституту серця МОЗ Борис Тодуров.
«У черзі на повторну трансплантацію був два роки. Це було найскладнішим, але головне — це вірити. Останні півтора місяця були найтяжчими, я вже перебував в Інституті серця під наглядом», — розповідає Петро.
Лікарка Анна Мельник зазначає, що за ці два роки фахівцям вдалося утримати чоловіка в найкращому стані: зберегли показники всіх інших органів.
«Я, мабуть, хвилювався найбільше. Виконувати повторну трансплантацію серця — це технічно дуже складно. Після семи років серце заростає спайками, і розділяти ці зрощення дуже небезпечно, особливо через ризик кровотечі», — розповідає Борис Тодуров.
Складна операція тривала понад чотири години. Лікарі дуже обережно працювали із судинами. І за кілька хвилин у тілі Петра нове серце запрацювало, наче його рідне. За пів години всі параметри пацієнта нормалізувалися.
«Ці години очікувань були дуже важкими. Слава Богу, дякую лікарям та донору, що дали можливість Петру жити далі, що він біля нас, біля дітей», — каже крізь сльози дружина Вікторія.
Перші кілька днів після такої операції — найбільш ризикові. Пацієнт залишається в реанімації. Лікарі контролюють, як організм адаптується до нового органу, стежать за імунітетом, функцією нирок та не допускають інфекційних ускладнень.
Незабаром Петра випишуть із лікарні. Він сподівається пройти реабілітацію та вже через пів року вийти на роботу.
«Зараз почуваюсь набагато краще. Раніше доводилося постійно носити сумку з ліками, приймати їх по три-чотири рази на день. Тепер усе значно простіше, навіть дихається легше. Ходити ще трохи важко, але вже виходить краще», — так Петро описує свій нинішній стан.
На чоловіка чекає довічна терапія — щоб не сталося відторгнення пересадженого органу. Лікарі будуть стежити за дозуванням препаратів, оскільки вони пригнічують імунітет.
«Тут важливо знайти золоту середину, яка б дозволила функціонувати чужорідному серцю в організмі та не шкодила імунній системі людині. Препарати, які призначають довічно, пацієнти отримують в аптеках безоплатно», — додає Анна Мельник.
На питання, як живеться із новим серцем, Петро відповідає коротко: «Я медик, тож розумію, що серце — це лише мʼяз». А на те, що планує робити, додає: «Хочеться просто жити повноцінне здорове життя». За це він вдячний команді лікарів та родині донорки.
Чому люди потребують повторної трансплантації?
У списку очікування на операцію в Інституті серця МОЗ нині 200 пацієнтів. За словами Бориса Тодурова, вже зʼявляються люди, які чекають на повторну трансплантацію, їм до 2019 року робили трансплантації за кордоном — в Індії, Білорусі тощо. Причин, чому комусь стає потрібна ретрансплантація, кілька. Перша — це відторгнення. Щоб уникнути цього, пацієнтам призначають імуносупресивну терапію.
«Імуносупресія знижує імунітет, але її дози не можна збільшувати до безмежності. Якщо ми застосуємо надмірні дози, це може спричинити розвиток інфекцій — вірусних, грибкових чи бактеріальних, — які можуть стати летальними. Тому ми постійно балансуємо дози», — пояснює Борис Тодуров.
Деякі люди можуть жити з пересадженим серцем до 25 років, іншим доводиться проходити повторну трансплантацію вже через 3-5 років. Це залежить від багатьох факторів, зокрема генетичної сумісності та віку донора.
«Якщо пацієнт отримав серце молодої людини, то воно зазвичай функціонує довше. У разі, якщо донор був старшого віку, таке серце зазвичай працює 10-12 років, але не більше. Це фактори, на які ми, на жаль, не можемо впливати», — зазначає професор.
Скільки операцій виконали лікарі Інституту серця?
Борис Тодуров нагадує — першу пересадку серця його команда зробила ще у 2001-му. Відтоді виконали понад 120 трансплантацій серця, більшість із них — за останні три роки. Торік — 30 операцій (і жодного пацієнта не втратили), а позаминулого — 37.
«Спочатку операції були досить складними — ми навчалися, вдосконалювали обладнання, методи ведення пацієнтів та хірургічні втручання. Два роки тому ми відвідали провідні медичні заклади у таких містах, як Бостон, Нью-Йорк, Торонто, Гетеборг, Ганновер тощо. У кожному із цих центрів ми переймали досвід із трансплантації серця і легень», — зауважив професор.
Так, місяць тому ці самі лікарі виконали першу для себе трансплантацію легень. Нині пацієнтка — матір п’ятьох дітей — ще лікується.
Джерело: hromadske
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
Приєднуйтесь до нашого Ютуб-каналу та слідкуйте за останніми новинами Ніжинщини