Про таких як він говорять, що їх коротке життя схоже на яскравий спалах блискавки чи метеора, який за секунди яскраво згорає у верхніх шарах атмосфери. Попри недовгий земний шлях (офіційні дати життя – 1896 -1919 рр.), залишив по собі славу безстрашного, часто несамовитого, шаленого командира-отамана, який, здавалось, «гнав» своюотаман повстанських військ долю навперегони зі смертю. Мова про українського військового діяча, отамана повстанських військ УНР, одного з керівників руху опору проти російських інтервенцій у 1918 – 1919 рр. у Чернігівській та Сумській областях Євгена Ангела на псевдо отаман Ангел.
Народився у с. Власівка на Борзняншині Чернігівської губернії (зараз Ніжинський район Чернігівської області). Представники роду Ангелів з’явились у селі у к. ХVІІІ ст. та були кріпосними у Тарновських, працювали в їх палаці у Качанівці. Після скасування кріпосного права у 2-й пол. ХІХ ст. Ангели стали селянами –власниками. Проте родина залишилась працюпалац Тарновськихвати в палаці у Тарновських, а пізніше у Харитоненків вже як наймані працівники. Батько Євгена – Петро Ангел працював ключником та єгерем у палацо-парковому господарстві. Батьки вважали, що їх діти (всього у родині було шестеро дітей) мають бути освіченими. Тому практично всі навчались у початковому народному училищі. За баченням батьків подальша доля Євгена мала бути пов’язана із військовою справою. Спочатку його віддали у кадетський корпус, потім він навчався у Міністерському вищому училищі в Ічні. Перед І Св. війною закінчив школу прапорщиків та добровільно пішов на війну, де служив майже 3 роки на Кавказькому фронті. Після демобілізації у 1918 р., пройшовши страхіття війни, чітко визначивши для себе ворогів та винуватців загибелі багатьох ні в чому не винних людей, вважав основним гаслом свого життя – «ворогів України треба знищувати». За ці два роки – 1918-1919 рр. брав участь в організації загонів «Вільного козацтва», організував «Курінь смерті», з яким увійшов до складу армії Директорії. Брав участь у багатьох битвах на території Чернігівської та Сумської областей. Був знайомий і з Петлюрою, і з Винниченком, і з іншими представниками Директорії. Дуже часто не погоджувався з наказами керівництва, за що неодноразово підпадав під критику, та за певний час вийшов з армії УНР, створив незалежний курінь з кінних козаків. Спробував співпрацювати з деякими загонами червоноармійців, проте недовго: їх дії викликали спротив і у козацьких загонів, і у місцевих громад, тому Ангел вийшов і з цієї «колаборації» та почав самостійно із своїм загоном звільняти села на Борзнянщині та Прилуччині вже від червоних. Пізніше заходив і на Київщину та Житомирщину, доєднуючись до різних козацьких загонів, наприклад, до загонів отамана Зеленого.
Офіційно датою його смерті вважається листопад 1919 р., проте версії – як він загинув, – різняться. За однією – його загін вступив у бій з червоними між Бердичевом і Козятином, а сам Євген Ангел потрапив у полон і був вивезений в штаб 58-ї армії, де його розстріляли. Ще є свідчення, що Ангел наприкінці 1919 р. помер від тифу. За іншими даними отамана Ангела у кінці 1919 р. розстріляли денікінці. У свій час отаман Ангел був відомим та безстрашним борцем за незалежність, і після 1919 р. були послідовники, які брали його ім’я, наприклад, Олександр Грудницький. Тому інформація про бої загону на чолі з Ангелом періодично з’являлась і після 1919 р. Хоча є й інші версії, за якими справжній Є. Ангел зміг виїхати закордон, оскільки тіла його ніхто не бачив. Ходили чутки, що, начебто у 20-х рр. ХХ ст., він з’являвся і в Польщі, і в Румунії. Радянські історики припускали, що отаман емігрував і пізніше вступив на службу в британську розвідку, де дослужився до чину полковника та проявив себе під час ІІ Св. війни. Такий варіант теж можливий. Поки ця сторінка у життєписі нашого земляка залишається недослідженою: для всього свій час.
Джерело: Чернігівщина туристична