З давніх-давен тут буяли пишні трави, оточені густими лісосмугами. Невеличкі хутори тулилися ближче до водойм. Одного разу місцевістю мандрували роми. Своїми кибитками вони торохкотіли курними дорогами і зупинилися прямо серед поля. Розкинули табір і осіли на довгий час. Випасали коней, вечорами розводили багаття та співали дзвінких пісень. Хуторяни тривожилися таким сусідством, та все придивлялися до циганів. Невдовзі кочівники зібралися й виїхали з навколишніх земель. Люди заспокоїлися.
Минув час. І диво – знову на тому ж місці зупинився вже інший циганський табір. Так було не один раз. Тоді селяни, які жили в навколишніх хуторах, почали замислюватися, чому ж саме на цьому місці весь час зупиняється табір ромів. Дійшли висновку, що тут родючі землі, мовляв, цигани відчувають це.
Так люди почали переселятися з маленьких навколишніх хуторів на те місце. Забудовували перші вулиці, називали їх тими назвами, звідки переселялися. Першою виникла Лупіївка. На цій вулиці жили переселенці з хутора Лупієва – лупії. Настав час дати й новоствореному селу назву. Порадились і вирішили знову згадати циган. Вони ставили тут свої шатра, тому назвали село Шатура.
За іншою версією село отримало назву від однойменної річки, яка протікала на захід від поселення.
Є й така версія: За киргизько-російським словником, слова з коренем шат: «шатира», «шаттуу» означають веселий, радісний. Тому, за деякими інформаційними джерелами, наше село отримало таку назву, коли в 1787 році Катерина ІІ, проїжджаючи Чернігівщиною, була в гарному настрої і її зустрічали веселі та привітні селяни.
Із книги Тетяни Рубан «Шатура: історія, населення, господарство»
Знімок: автор книги зі своїм краєзнавчим нарисом.
Джерело: Федір Свиріпа
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
Приєднуйтесь до нашого Ютуб-каналу та слідкуйте за останніми новинами Ніжинщини
