Нещодавно я відвідала село Головеньки Височанської громади на Борзнянщині. Це місце, де кожен куточок дихає історією, а люди — щирі, відкриті, сповнені доброти. Проте, за цією простотою прихований глибокий біль — біль втрат, які принесла війна.
Особливо вразила мене зустріч із Оленою Миколаївною — матір’ю загиблого Героя Віталія Миколаєнка. Йому було лише 32 роки, коли він віддав своє життя, боронячи нашу землю. Віталій загинув під Мар’їнкою на Донеччині.
Втрата сина стала для Олени Миколаївни невимовним болем, але вона не дозволила собі впасти у відчай. Разом із небайдужими односельчанами вони організували плетіння маскувальних сіток та виготовлення окопних свічок для захисників.
“Роблять ті, кому болить… рідні, близькі, сусіди. Так і час швидше проходить, і користь якась є. Це саме мале, що ми можемо зробити для хлопців. Робимо, що можемо. Підтримку ні від кого не маємо, а в центрі місця немає, де плести сітки”.
Як усе починалося? Ідея плести маскування належить Аллі Сагайдак. Саме вона першою звернулася по допомогу, організувала дівчат. Куц Тетяна домовилася з місцевим фермером Ігорем Чечелем, щоб той виготовив рамки для плетіння сіток. Олена Миколаєнко надала приміщення. Спочатку було багато охочих долучитися до волонтерства, але згодом людей поменшало — хтось занедужав, комусь далеко добиратися, а в когось просто не вистачає вільного часу. Проте робота не зупиняється. Неоціненний внесок у виготовлення окопних свічок вчителя трудового навчання Головеньківської гімназії Олександр Анатолійович Шостак. Усі свічки, які передаються захисникам, зроблені його руками.
До плетіння маскувальних сіток активно долучаються Савотченко Наталія, Чечель Людмила, Бокоч Ніна, Яременко Тетяна, Заєць Людмила, Кагадій Ірина та Кагадій Катерина. Теплі килимки для воїнів плете Пономаренко Тетяна. Є в команді й чоловіки, вони допомагають нарізати стрічки та перевішувати сітки. Це Колесник Микола та Васильченко Олександр.
Віталій Миколаєнко воював на Запорізькому напрямку, у Новопрокопівці. Бої там були важкі, але про пережите він майже не говорив, розказує його мати.
“Ви знаєте, він дуже мало розказував. Казав, що мені не потрібно того знати. Батьку більше розказував, а я хіба підслухаю, як чоловік вдома. То вже як дуже наболить, тоді щось скаже…”
До війни він навчався у Києві, певний час жив у Польщі, де знайшов своє кохання й одружився. Коли почалося повномасштабне вторгнення, дружина повернулася до Польщі, а Віталій залишився в Україні. Отримавши повістку, без вагань став на захист Батьківщини.
“А яким він був? Звичайним. Це мій син, другий у сім’ї, всього троє дітей у родині. Був веселий, позитивний, добрий, працелюбним, ніколи нікому не відмовляв у допомозі. Завжди добрий до людей…”
Директорка місцевої школи знала Віталія з самого дитинства. Вона згадує його з особливою теплотою: “Вітю знаю з пелюшок. Дуже шкода… Він завжди був веселий, позитивний, жартівливий. Навіть, як щось вчудить, то завжди визнає, правду скаже, чесно, і посміхається. Як на нього можна було злитися?.. Про Вітю тільки найтепліші спогади. Він був переможцем районних конкурсів ведучих, творча особистість, брав участь у різних заходах, любив футбол. Взагалі добряк, компанійський. А мама його — добра, щедра, останнє віддасть… Дуже їй важко зараз…”
Олена Миколаївна працює вчителькою початкових класів у Головеньківській школі. Проте через брак дітей заклад закриють уже наступного року.
“Шкода, що не відкривають Алею Героїв у громаді, адже багато хлопців у нас загинули, близько двадцяти. Це наша історія, пам’ять, яку потрібно вшановувати і берегти. Бо як школи закриють, то і дошки нікому не потрібні, тільки матерям”.
Наразі у школі вже встановлено дошку на честь двох загиблих воїнів-земляків.
Коли ми запитали Олену Миколаївну, чи відчувала вона щось у той момент, коли загинув її син, вона відповіла:
“Кажуть, що материнське серце відчуває, а я нічого не відчула… Нічого мені не снилося. Єдине — не знала, куди себе подіти. Між людьми простіше, бо ця невідомість лякає…“
Попри всі випробування, Головеньки залишаються селом, де живуть світлі й добрі люди. Тут пам’ятають і шанують своїх героїв, допомагають одне одному і не втрачають віру в краще.
Марина АФОН
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
Приєднуйтесь до нашого Ютуб-каналу та слідкуйте за останніми новинами Ніжинщини
