Після розмови з Володимиром Опанасенком у моїй голові ще довго блукали різні терміни: холодна художня ковка, електродугова ручна зварка…
Не один раз підходив до арт-об’єкту « Я люблю Лосинівку», що милує око в центрі селища, уважно придивлявся, розглядав кожну його букву. Чому так робив? Читач дізнається згодом.
Не оминав нагоди пройтися, уже вкотре, повз помешкання цього чоловіка, щоб черговий раз полюбуватися творінням його рук – красивими кованими воротами, які служать не тільки прикрасою в’їзду, не тільки кардинально ушляхетнюють атмосферу будівлі, а й дарують особливу енергетику, допомагають зарядитися позитивними емоціями.
А іноді йшов у сквер, щоб посидіти на лавочці закоханих. І знову ж таки придивлявся до металу, який у руках майстра ожив, набрав небаченої краси форм, перетворився на поезію.
Це ж треба мати такі золоті руки! – виривалося не один раз моє подивування. Уява малює, розум порівнює, смак відбирає, талант виконує, – хтось сказав з великих. Воно, мабуть, так і є.
Володя Опанасенко ріс у звичайній сільській сім’ї. Батько – бригадир тракторної бригад, мати – директор цегельного заводу. Старший брат – школяр місцевої школи. Ходив у школу. Одні предмети любив, інші не дуже. Займався фізкультурою. Звичайне сільське дитинство. Якби не одна вагома деталь. Хлопець уважно придивлявся. І як ви думаєте, до чого? До картингів. Не раз ловив себе на думці: якби й самому спробувати подібний картинг власними руками зібрати. Це ж так цікаво! Так захоплююче! З цього бажання й почала народжуватися ідея творчості в душі Володимира Опанасенка. Забігаючи наперед, додам – вона й нині йде в ногу із душевними пориваннями цього майстровитого чоловіка, визначає зміст його життя.
Хлопець ніколи не сидів без діла. Пробував себе в усіх роботах, бо село потребує рук. Не таких собі, а умілих. До всього удатних. Володя їх мав. І не раз доводив це на практиці.
А як же «залізне» ремесло? Прагнення займатися саме художньою ковкою не полишало юнака. Мрія напосідали щомиті. Не давала спокою. І вона-таки здійснилася. Тепер Володимир має свою майстерню, всі необхідні інструменти, пристрої, верстати для холодної ковки. А на додаток – творчі задуми і золоті руки.
Запитую у свого співбесідника:
-З чого почав творити? Як робив перші кроки у мистецтві художнього кування?
-В тому то й головне, – відповідає він, – що треба зробити перший крок.
Сказавши це, поринає у спогади.
Закінчив школу. Працював у сільському господарстві. Потім армія. Інженерні війська, де отримав навички і перший досвід роботи зварювальника. Ця спеціальність і визначила подальшу долю.
Після служби в армії працював зварювальником у сільському господарстві.
А паралельно вникав в ази ковальської роботи. Розумів, що для цього потрібні знання. Тому не цурався інтелектуальної праці. Широко використовував Інтернет. На той час він уже був. Переглядав відео уроки з витонченого ремесла, вчитувався у рекомендації і настанови, вивчав досвід майстрів України. У них запозичував зразки для своїх перших проектів. А ще, при нагоді, з цікавості подорожував по Чернігівщині, приглядався до робіт майстрів-земляків і теж багато чого запозичував з їхнього творчого доробку для себе.
Володя знайомить мене із специфікою свого заняття. Розповідає про власноруч виготовлені станки, на яких робить декоративне гнуття листів металу і прутів. Зауважує, що для ручного кування використовує чорні метали, а саме сталі різних марок. Вони володіють в’язкістю і пластичністю.
Майстерність Опанасенка–коваля вивірена роками, він має вже свої секрети створення металевих конструкцій, усвідомлює справжню силу енергії вогню і перевтілення металів.
-Володю, ти доклав рук до встановлення у Лосинівці арт-об’єкту «Я люблю Лосинівку»?
-Так,- відповідає мій співбесідник. –Зварювальні роботи виконував я. Ідея створити такий об’єкт – чудова! Він – візитка селища. Люди приходять сюди цілими родинами, фотографуються. Їх проймає гордість за селище.
-«Лавочка закоханих» у Лосинівці теж твоя робота?
-Виготовив і її, – посміхається майстер. – На радість людям. Кохання – велика сила. Без неї немає життя. Вірніше, його змісту. Хотів, щоб цей арт-проект був щасливим місцем для лосинівчан. Щоб всі, хто посидить на лавочці, відчув себе коханим, закоханим, а значить щасливою людиною. Після розпису молодята на цій лавочці фотографуються. Хай ця традиція продовжується!
Як бачимо, у проекті «Лавочка для закоханих» втілена романтична мрія Володимира Опанасенка про справжнє кохання, його віра в щасливу долю лосинівчан. Тільки справжній майстер ковальської справи здатний викувати кохання, донести до людей тонкощі розкриття цієї теми: жвавість форми, витонченість, візуальну гнучкість і м’якість. Придивіться уважно, як вирізьблений і зварений кожен листочок окремо на лавочці кохання? Хіба це не справжня інтимна лірика в металі?
Шановний пане Володимире! Лосинівчани вдячні вам за ваші золоті руки, за допомогу в естетичному оформленні селища, сподіваються, що ви ще не раз порадуєте їх своїми талановитими поробками.
Микола Борщ
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
Приєднуйтесь до нашого Ютуб-каналу та слідкуйте за останніми новинами Ніжинщини
