“Тут улітку все горіло…”, — говорить Володимир Колосок, коли ми проїжджаємо повз великі луги біля лісів Сумського району. Найбільша трагедія для природи — пожежа — стала чи не щоденною буденністю для прикордонної Сумщини через постійні обстріли. І якщо раніше лісівники могли швидко загасити вогонь і вберегти дерева та тварин, то зараз через близькість до кордону з Росією третина лісу розташована у неконтрольованій зоні, тож невідомо, яка площа там вигоріла і яких збитків зазнали лісові господарства.
Пан Володимир нині працює провідним інженером лісового господарства філії “Північний лісовий офіс”. Говорить, сама доля пов’язала його життя з лісом, адже тут колись працювали його прадід та дід. Ще у 2001 році молодим хлопцем він прийшов до Могрицького лісництва майстром, згодом став головним лісничим та інженером.
Зараз у підпорядкуванні чоловіка знаходяться лісництва навколо Сум, Краснопілля, Ромнів і Лебедина. Площа Сумського надлісництва — 98 тисяч гектарів. Більше 10 тисяч гектарів знаходяться близько до кордону, тож доступу до них вже немає. У 6-кілометрову зону від кордону лісівникам взагалі заборонено заїжджати, проте останнім часом і на інших — більш віддалених напрямках — стало небезпечно. Тож, ні провести облік тварин, ні доглядати за рослинами там не можуть.
Разом із Володимиром ми вирушили в один із лісів Сумського району, де тиждень тому впала російська авіабомба. Такі удари не просто нищать природу, вони ламають частину екосистеми, бо в лісі все взаємопов’язано. Доки їдемо, крізь пісню “Я не здамся без бою” Вакарчука по радіо, чутно віддалені, але потужні вибухи з прикордоння.
Попри те, що ліс засипаний снігом і звичайній людині тут легко заблукати, лісники знають кожен метр території та пам’ятають кожне поранене дерево. Тож Володимир швидко знаходить місце прильоту. Саме ця бомба розірвалася у повітрі, тож пошкодила верхівки дерев, у кількох із них — наскрізні дірки, а деякі зламалися наполовину. Аби одне таке дерево виросло, треба щонайменше 80 років, проте через свою незахищеність вони гинуть сотнями щодня.
Кожен ліс — це унікальна екосистема. На кожному ґрунті росте відповідна йому порода деревини. Так, у лісах Сумського району поширені ясен, дуб та сосна. Лісництво саджає, доглядає, потім рубає те, що дозволено. Найшвидше росте тополя, у 40 років її вже можна рубати, хвойні породи та ясени виростають до потрібного розміру десь за 80 років, а дуб — за 130.
Лісівник пояснює, пошкоджені дерева вже, скоріше за все, не відновляться самі. Такі породи як дуб та сосна — дуже коштовні, їх рубають для продажу, коли вони виростають потрібного розміру. Якщо ж дерево має пошкодження, воно втрачає цінність, його можна використати лише на дрова. Тож за кожне знищене дерево господарство та держава втрачає чималі кошти.
Попри те, що ліс засипаний снігом, ділянки, що горіли у суху погоду — видно і зараз. Пожежі завдавали шкоди лісам і до війни. Зазвичай загоряння траплялися через людську недбалість, зараз же цивільним відвідувати ліс заборонено через небезпеку замінування. Так, наразі обстеження та розмінування потребують понад 17 тисяч гектарів лісу на Сумщині.
Найнебезпечніші обстріли для лісу з квітня по жовтень особливо за сухої погоди. Адже у цей час від найменшого уламка чи снаряду здіймається пожежа, яку треба якнайшвидше зупинити, аби вберегти рослини, пояснює пан Володимир. Найчастіше займаються низові пожежі, якщо ж вогонь переходить на верхівки дерев, то це вже вважається стихійним лихом. Один із методів, що дозволяє локалізувати пожежу — мінералізовані смуги, тобто перекопані невеличкі траншеї, які не дадуть пожежі піти далі.
Також у кожному лісництві є спеціальні вежі з камерами, через які фахівці моніторять ситуацію в лісі, якщо бачать задимлення — туди одразу виїжджає команда лісової охорони з пожежними машинами. Окремі працівники постійно патрулюють свою визначену територію, аби контролювали ситуацію. Проте зараз через небезпеку ударів у частину лісів зовсім ніхто не виїжджає.
Найстрашніше — коли горять торф’яники навколо лісів, адже їх дуже важко гасити через болотяну місцевість. У таких пожежах можуть загорятися коріння дерев. Влітку 2024 року, згадує Володимир, торф’яники горіли простійно, частину так і не вдалося загасити.
На тих ділянках, де пройшла низова пожежа, кілька років немає сенсу висаджувати нові рослини. У деяких випадках дерева самі розсіюють насіння і за сприятливих умов на знищених ділянках виростуть нові крони. Аби допомогти лісу, працівники господарств власноруч висаджують нові дерева, цього року лише у Сумському надлісництві (всього по області їх чотири) планують засадити площу у 165 гектарів, говорить пан Володимир.
Із початку повномасштабного вторгнення пожежі були на щонайменше 400 гектарах лісу.
Ще одна ділянка, де дерева нещодавно “покосило” ударом, знаходиться на іншому кінці лісу. Поки їдемо туди, нашу розмову переривають дві козулі, що прошмигнули повз машину в глибину лісу. Лісівник говорить, попри постійні гучні вибухи з прикордоння — тварин тут все ще багато, вони адаптувалися під нові умови. Коли виходимо з машини — навколо на снігу безліч слідів від копит та лап різного розміру. Якби снігу не було, звісно, ми б і не помітили таку близьку присутність тварин тут. Лісівник говорить, у цій частині території є годівниця, тому сюди часто збігаються тварини.
Окрім того, що через постійні вибухи та велику кількість техніки на дорогах, тварини дуже налякані, вони мігрують. Багато тварин підриваються на мінах, гинуть вони й через обстріли та пожежі. Полювання ж під час війни заборонено, тому це дещо допомагає зберегти їхню чисельність.
Окремі підрозділи лісництв доглядають за жителями лісу. На Сумщині живе багато козуль, диких кабанів, лисиць та зайців, є й олені. Проте, порахувати скільки тварин наразі у лісах — неможливо через війну. На тих ділянках, куди лісівники можуть заїхати, кожного тижня розвозять їжу: сіно, зерно, кукурудзу, спеціальні віники та обов’язково сіль. Кожен майстер лісу знає свою територію та розуміє, коли та скільки харчів треба підкласти.
До частини майданчиків для годування тварин доступ втратили. Але тварини дуже розумні. З тих лісів, де немає підгодівлі, вони йдуть туди, де їм та їхньому потомству буде краще.
Ще одна проблема — поширення сказу серед диких тварин. Раніше фахівці займалися вакцинацією — спеціальні приманки розкидали по лісах, зараз цього зробити повною мірою неможливо, тож все частіше фіксують скажених лисиць, які заходять у села та становлять небезпеку для домашніх тварин і людей.
“Гляньте, як тут красиво. Аби не війна…”, — говорить Володимир, ведучи нас лісовими стежками до місця влучання. В цьому місці керована авіабомба впала на землю, залишила після себе вирву та побиті дерева навколо. Серед пошкоджених тут — найцінніша порода — дуб. Аби держава могла продати його, дереву треба рости близько 130 років. Отакі пошкоджені стовбури продати вже не вийде, тож можливо його пустять на дрова.
Через постійні удари по лісах пошкоджень зазнають і будівлі лісництв. Так, руйнування були у Краснопільській, Охтирській, Тростянецькій, Шосткинській та Свеській громадах. Проте їх відбудувати легше, аніж виростити новий ліс.
Скільки часу треба лісам, аби відновитися, можна буде сказати лише після повного обстеження та розмінування. Його зможуть зробити вже після завершення війни.
Від початку повномасштабного вторгнення на Сумщині загинуло семеро лісівників. Шестеро людей розстріляла російська ДРГ на дорозі між населеними пунктами Стара Гута та Голубівка у Шосткинському районі. Ще один чоловік загинув від удару керованої авіабомби на Краснопільщині.
Джерело: Трибуна Суми
