Родини, які чекають своїх з полону, мають чимало спільного. Одне з таких – особливе ставлення до телефону. Вони ні на мить не залишають його десь далеко, адже бояться пропустити важливий дзвінок. Хто вміє, щоденно моніторить російські Telegram-канали, де періодично публікують фото та відео з нашими бранцями. А у дні обмінів люди жадібно вишукують прізвище свого у списках тих, з ким сиділи в російській неволі звільнені.
Почитайте, як це – нескінченно жити надією і з усіх сил триматися за неї.
“Хотілося б заплющити очі, а потім відкрити – а мій синок тут“
Галина з родиною живе в селі Гайворон, що на Чернігівщині. Її син потрапив у полон в березні 2022 року. Хлопець був цивільним, працював у готелі на Київщині. Там, на роботі, його й застала війна.
“Трьох працівників, серед яких був і мій син, викрали 20 березня, між 14-ю та 15-ю годинами. Люди розповідали, що на голови хлопцям вділи мішки, руки зв’язали, посадили в автівки і повезли”, – зі сльозами каже матір.
Перші новини про сина вона дізналася в серпні 2022 року. Тоді з полону повернули волонтерів, яких везли разом з її сином в неволю. Виявилося, спочатку хлопців тримали на місцевому підприємстві, потім – у Гостомелі. А 30-31 березня їх вивезли в Білорусь і далі в Росію.
“Наші хлопці – цивільні. Їх перебування в полоні довго не підтверджували. А потім на День народження сина мені подзвонили з Червоного Хреста, сказали, що мають від нього листа. Він був російською, але почерк я впізнала. Син писав, що живий-здоровий, що з ним усе добре. Що ж він ще міг розповісти, якщо там все перевіряють”, – розмірковує матір.
Жінка каже, що з заявами зверталися всюди: до СБУ, поліції, Уповноваженого з прав людини. Робили це телефоном, бо до квітня 2022-го їхнє село було в ізоляції. Після звільнення Чернігівщини Галина періодично їздить на мітинги в Київ, зустрічі координаційного штабу, спілкується з такими ж родинами.
Аж у травні 2023 року Червоний Хрест та країна-агресорка офіційно підтвердили, що син Галини дійсно перебуває у полоні. Росія вважає його військовополоненим, а в Україні він рахується цивільним. І це тривалий час перешкоджало обміну, вважає матір. Адже було незрозуміло, хто саме займається долею таких бранців. Тільки через два роки від початку вторгнення в Україні ухвалили зміни до постанови № 257. За нею, функціонал щодо звільнення з полону та повернення із депортації цивільних покладено на Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими.
У липні 2024 року уповноважений з прав людини Дмитро Лубінець заявив, що в полоні росіян перебуває понад 14 тисяч цивільних.
Галина чекає на повернення сина два роки й п’ять місяців.
“Отак ми й живемо надією. Я у Viber приєдналася до різних груп: “Наші найрідніші”, “Цивільні в полоні” тощо. Чекаємо, молимося. Хотілося б якось заплющити очі, а потім відкрити – а мій синок тут”, – зі сльозами говорить жінка.
“Росіяни виклали відео затримання на “РИА Новости”. Отак все й стало відомо”
Син Галини та Василя, що живуть у Дмитрівській громаді на Чернігівщині, пішов до війська у червні 2022 року, навіть не повідомивши батьків. Коли вони телефонували йому вранці, аби дізнатися, де він, то хлопець уже був на пів дороги до Житомира. Згодом він проходив військовий вишкіл у Великій Британії: його готували в штурмовики. На фронті він потрапив у піхоту.
“Це було не за призначенням. Його поставили туди, де не було людей”, – переконує батько Василь, який свого часу воював в Афганістані.
Хлопець разом з побратимами потрапили в полон у грудні 2022 року. Про подробиці того, як це сталося, батькам розповів військовий, якого згодом обміняли.
“До них на зв’язок вийшов комбат і сказав, що йде підкріплення, щоб вони не стріляли, то свої. Наказав їм сидіти і чекати. Але “допомога”, яка прийшла, – то виявився спецназ “Ахмат”. Вони й взяли 13 наших хлопців…”, – говорить батько.
Кадирівці знімали процес захоплення в полон на відео. Його швидко виклали в інтернет. Відтак Галина та Василь дізналися про те, що син у полоні, ще до повідомлення місцевого ТЦК.
“Ми поїхали в Бахмач зустрічати дівчину сина з електрички. Дивимося, щось не те. Питаю: що сталося. Вона й розповіла все. Їй побратими одразу подзвонили. Росіяни виклали відео затримання на “РИА Новости”. Отак все й стало відомо. Зараз ми постійно слідкуємо за Telegram-каналами, чекаємо, може ще щось викладуть”, – каже батько.
Сина вже не раз показували в Telegram та на російському ТБ. Рідні впізнали його за берцями. Кажуть, вони в нього “ексклюзивні”, німецькі, купував ще до війни на полювання. Потім доволі швидко опублікували відео, де показали обличчя сина. Мама зберігає їх усі в телефоні.
“Спочатку можна здуріти було від думок і страху. Чоловік мене заспокоював, казав, що полон у цьому випадку – найкраще, що могло з ним статися. Їх постійно показують, тому може й не чіпатимуть”, – каже мати Галина.
Попри медійність, росіяни лише через пів року підтвердили, що син Галини та Василя в полоні. Батьки кілька разів розмовляли з ним телефоном.
“Якось мені подзвонили на Whatsapp з російського номера. Кажуть, ви мама такого-то. Кажу, так. Будьте завтра на зв’язку о 10-й ранку, з вами буде розмовляти син. Я думаю, мало що, надія завжди є. Кажу чоловіку, може аферисти. Коли на ранок – дійсно дзвінок. Якась жінка каже: “Мама, увімкніть камеру”. І тут показують сина, він сказав лише, що в полоні. Більше нічого не говорили, але я хоч побачила та почула його”, – ділиться матір.
Батьки кажуть, що сина тричі подавали на обмін, але поки результату немає.
“Важко чекати, коли не розумієш, скільки це триватиме. Але я хоч знаю, що він у полоні. Спілкуюся з іншими мамами, то вони по півтора року не знають, чи живі їхні діти. Ото можна з глузду з’їхати. Останній раз, коли син дзвонив, просив передати нашому знайомому на Коропщині, що з ним сидить хлопець з їхнього села. Уявляєте, там батьки думали, що він убитий. А вони, виявляється, на одній зоні сидять. Так само невістка передала інформацію про ще одного хлопця з Житомирщини. Вона щотижня виходить на акції у Києві”, – каже батько.
Погані думки подружжя “виганяє” працею. І мріє нарешті почути таке довгоочікуване: “Тато, мам, я вдома…”.
Джерело: Суспільне Чернігів
