Цей «Прапор Надії» — ініціатива організаторів Акції на підтримку зниклих без вісти та військовополонених. Вони об’єдналися, аби зробити своїх близьких видимими для світу. Бо кожне фото — це історія, яка ще не завершена. Вони кажуть: кожна фотографія — це не тільки пам’ять, а й надія. Надія, що хтось повернеться, що долі не завершилися, а просто зникли з радарів війни. Полотно, розміром 1,4 на 2,1 метра, на якому розміщено 58 світлин, — це не просто зображення, це обличчя тих, кого щодня чекають вдома. Кожна світлина на цьому полотні — це чиїсь очі, що дивляться в об’єктив востаннє перед тишею, яка триває досі. Він — нагадування про незавершені історії, про обірвані зв’язки, про обіцянку не забути.
«Цей прапор — наш спільний голос. Ми не мовчимо, бо любов сильніша за тишу. Ми чекаємо і віримо», — говорить Олександра, дружина зниклого безвісти військовослужбовця.
«Нехай кожен, хто побачить цей прапор, згадає: за кожним обличчям стоїть родина, яка досі не має відповіді. Ми хочемо, аби держава і суспільство не забували про нас і наших рідних», — додає сестра одного з тих, чиє обличчя на цьому прапорі.
Прапор мовчить. Але він говорить більше, ніж слова. Бо в ньому — обличчя тих, кого не забули. І кого чекають.
Наталія РУЛЬОВА
