24 червня виповнилося б 90 років з дня народження жителя Корюківки Чабака Михайла Михайловича – людини, яка з дитинства стала «невідомим» героєм, а насамперед для міста в якому він жив, працював, створив сім’ю, виховав двох доньок.
Читач запитає, а хто ця людина і чим він заслуговує на увагу, хоча б для того щоб про нього згадали? Нижче про це розповім.
Народився Михайло Михайлович в місті Борзна, Чернігівської області у далекому 1935 році. Дитячі та підліткові роки пройшли у Мишка все там же, на Борзнянщині.
На третій день з початку нападу німецько-фашиських загарбників у червні 1941 року йому виповнилося лише шість років.
Тяжко було жити в цей час з матір’ю, особливо в період дворічної окупації Борзни, а батька забрали на той час вже на фронт.
Дуже захоплювався хлопчина машинами та механізмами і це захоплення його супроводжувало все життя.
Я особисто познайомився з Михайлом Михайловичем у 1986 році, в той час коли він проводив ремонт швейної машинки «Орша» моєї бабусі Тетяни.
Дядько Мишко – людина весела, завжди має якийсь жарт на запасі, на вигляд простий трудівник, але відчувалось, що в цьому чоловіку криється загадка. Дуже полюбляв веселі компанії, але після тяжкого трудового дня. Працював водієм навантажувача в «Магазині-складі» на вулиці Вокзальній.
У вільний від роботи час він все майстрував по господарству, мав, як кажуть «золоті руки». Сам побудував будинок, зробив механічний млин, молотарку, саморобний трактор. У господарстві мав багато кіз і один час молоду кобилу, яку виростив змалечку та назвав «Бейжею», як героїню на той час популярного бразильського серіалу «Дона Бейжа».
Мене особисто навчив користуватися електрозварювальним апаратом та прошивати підошви взуття гачком з ниткою.
В той час він мав в особистому користуванні автомобіль представницького класу Fiat 2800 Berlina (Фіат 2800 Берліна), 1939 року виготовлення, темно синього кольору, це був мабуть один в Корюківці трофейний автомобіль часів війни.
Коротка довідка:
У роки війни Fiat 2800 був показником достатку власника. Автомобіль був популярний серед італійської еліти, на ньому їздив король Віктор Еммануїл III, а також Папа Римський.
За весь час виробництва, було виготовлено 624 екземпляра моделі 2800, з яких 210 авто було зроблено для керівного складу збройних сил під назвою 2800 CMC.
Жителі міста, які знали Михайла Михайловича, з повагою називали його Штірліцем, як відомого розвідника, який також користувався зовні схожим авто Мерседес-Бенц.
На моє питання до нього, звідки взявся в нього такий автомобіль віджартовувався: «Німці подарували…».
І тільки вже після смерті Михайла Михайловича, від тяжкої хвороби, в грудні 2000 року, мені розповіла його родичка з Борзни, звідки був той старовинний автомобіль Fiat.
З жовтня 1942 до вересня 1943 року окупацію Борзнянщині здійснювали військовослужбовці угорської 105-ї легкої дивізії зі складу Східної окупаційної групи військ під командуванням генерал-лейтенанта Золтана Йогана Алдя-Папа.
В одну з вересневих ночей 1943 року, допитливий восьмирічний Мишко Чабак, взявши мішечок піску та підібравшись до легкового автомобіля загарбників, що стояв поблизу колишньої Борзнянської середньої школи всипав пісок у бензобак.
На ранок, а в подальшому протягом тривалого часу військові водії возились з автомобілем, як потім з’ясувалось генерала Золтана Йогана Алдя-Папа та так і не змогли його відремонтувати.
Незабаром увійшли у місто радянські війська і генерал, який через затримку з відправленням втратив вбитими трьох своїх помічників, вимушений був тікати на вантажівці.
А от чому ця історія маленького хлопчика пов’язана з Корюківкою, а саме березневою трагедією 1943 року, коли до тла спалили містечко, стане зрозуміло з наступного.
За півроку до вищевикладених подій, вранці 1 березня 1943 року до Корюківки прибув підрозділ угорської жандармерії (105-ї легкої дивізії генерал-лейтенанта Золтана Йогана Алдя-Папа). Спочатку угорці намагалися зігнати всіх мешканців у центр села. Коли деякі мешканці, передбачаючи майбутнє вбивство, спробували втекти, кати почали входити в усі будинки та розстрілювати всіх мешканців та підпалювати будівлі.
В результаті каральної акції у Корюківці було знищено близько 7 тисяч мирних мешканців, спалено 1290 будівель. Корюківка була практично повністю спалена, населення, яке тут проживало, винищено.
Тобто достеменно з’ясовано, що в двох цих трагічних подіях історії Чернігівщини фігурує командувач угорської дивізії генерал-лейтенант Золтан Йоган Алдя-Папа, якого в листопаді 1947 році було засуджено на Чернігівському судовому процесі до 25 років виправно-трудових таборів.
Той автомобіль генерала Золтана Йогана Алдя-Папа у Борзні так і лишився. Після війни його полагодили, замінили двигун з ГАЗ-М20 «Перемога» та ним користувалось керівництво району, останні роки експлуатували в місцевому колгоспі, а на початку 70-х років було списано. От тут і з’явився знову Михайло Чабак, який викупив автомобіль – «свій особистий трофей» по ціні металобрухту.
Потім автомобіль перевіз в Корюківку, де одружився на Раїсі Михайлівні з села Гуринівка, яка працювала медичним працівником у місцевій лікарні. Жили вони в Корюківці на вулиці Озерній в будинку №10.
З автомобілем Михайло Михайлович не розлучався все життя і тільки коли захворів, продав його своєму земляку з Борзнянщини, що також жив у Корюківці Суботі Володимиру Олександровичу, який працював на залізниці, а вже вийшовши на пенсію таксував на цьому легендарному авто.
У 2003 році, вже новий власник надавав цей автомобіль на зйомки кінофільму «Важкий пісок» знятий по однойменному роману Анатолія Рибакова, про трагічні воєнні часи містечка Сновськ на Чернігівщині, який на той час знімали в м. Щорс. В подальшому автомобіль було продано на кіностудію.
Як підсумок всьому наведеному, героїчний вчинок маленького хлопчика Мишка Чабака ніби став помстою, за жахливі злочини військових генерала Золтана Йогана Алдя-Папа, скоєні в Корюківці за півроку до того, про які Михайлик в той час навіть і не здогадувався.
Про цей вчинок Михайло Михайлович нікому нічого не розповідав, але, як я вже зазначив вище, мав в своєму образі якусь таємничу загадку, яка в подальшому й розкрилася, хоча самого героя вже давно як не стало.
Саме така життєва позиція, на мою думку і є важливою рисою героїзму. Про таких героїв потрібно розповідати дітям, щоб у них виховувати належне відношення до оточуючих та Батьківщини в цілому…
P.S. Про Михайла Чабака одного часу писала в своїй книзі «Відьма з медалями» Зоя Степанівна Шматок, колишній редактор Корюківської районної газети «Маяк», Заслужений журналіст України (2001 рік), але про ці події на той час не було відомо і авто в оповіданні вказано іншої марки (Мерседес) .
В своєму архіві я не знайшов фото Михайла Михайловича, то може у кого з родичів або знайомих є таке фото, буду дуже радий отримати копію для формування статті. А саме той автомобіль про який йшла мова можна побачити у наведеному фільмі.
Ілюстративне фото цієї моделі з інтернету я віднайшов і додаю.
Фото 2
Генерал-лейтенант Золтан Йоган Алдя-Папа, засуджений на Чернігівському процесі
Джерело: Борзна без цензури
Збережено авторську стилістику
