6 травня 2025 року в Україну повернувся з російського полону Олександр Скалацький — захисник з Ніжина, який понад 20 місяців провів у неволі. Його повернення додому мало би стати радістю. Але замість обіймів та підтримки — шок, сльози і зрада…
— Мамо… Мене звільнили… Я в Україні…
Ці слова вона чекала майже два роки. День у день, ніч у ніч. Молилась. Плакала. Ходила по хаті, як привид, виглядала з вікна, боялась поганих новин. А тепер стояла в порозі, тримаючи телефон, а по її щоках бігли сльози — справжні, солоні, нестримні.
Саша… Її хлопчик, її гордість, її серце… живий.
У листопаді 2022-го він не чекав повістки. Сказав просто:
— Мамо, я мушу. Як не я — то хто?
І пішов. Схід. Пекло фронту. Короткі дзвінки. Спокійний голос і — тиша. Потім серпень 2023-го. Полон.
З того часу — чекання. Обміни. Надія. Розпач. І знову надія. 20 місяців. Нескінченних. Усе життя зупинилося.
І ось — обмін. Його прізвище в списку. Скалацький Олександр. Її син.
Коли він ступив на рідну землю, здавалося, що світ став іншим. Повітря пахло інакше. Дерева були зеленішими. І навіть небо — рідніше. Він летів, як на крилах. Додому. До матері. До сина. До дружини.
— Алінко! Я їду до вас! Я живий!
— Ми розлучені. Ти мені більше ніхто. Я виходжу заміж. В мене є інший. І грошей ти не отримаєш.
Мов удар у груди. Не куля — ніж. В спину. Саша не вірив. Не розумів. Це ж вона. Мати його дитини. Вона обіцяла чекати. Вона плакала, коли він ішов.
— Як?.. Коли?..
Виявилось — ще коли він був у полоні. Виплати — два з половиною мільйони гривень — вона привласнила. А коли частину їх почали переказувати Олександру — одразу подала на розлучення. Суд, рішення, 1200 гривень судових витрат — на нього. Хоча відповідно до законодавства, військовополонені користуються правовим захистом, який, на жаль, у цій ситуації не спрацював. Повідомлення про суд? Кажуть, надсилали. Куди — у полон?
– Кого ви повідомили? У полон відправили повідомлення? — не стримує емоцій мати воїна.
Аліна вже, коли подавала на розлучення, бачила відповідний законопроєкт і знала: частину виплат буде переказано безпосередньо Олександру. Саме тому, за словами захисника, вона й подала на розлучення — свідомо, цинічно, по-шахрайськи. Не задля нової любові, не через кохання — а щоб не ділити гроші. Бо «не хотіла втрачати», а отже — зрадила не лише морально, а й юридично, завдавши ще одного болючого удару тому, хто вже пройшов крізь пекло.
Олександр в полоні, а Аліна ж… У соцмережах — фото з новим обранцем. Гучні фрази про «нове кохання», ресторани, подорожі, келихи вина.
Редакція зібрала свідчення самого Олександра, його матері, знайомих родини, мешканців села Талалаївка, звідки родом Аліна Скалацька (Братченко — дівоче прізвище). За словами місцевих, жінка й раніше не вирізнялася доброчесністю: асоціальна поведінка, численні коханці, нехтування материнськими обов’язками, зловживання алкоголем. Спільного з Олександром сина вона б’є, не доглядає.
І навіть її власні батьки, дізнавшись про її вчинок — відвернулись від доньки.
«Ти нас осоромила! Не хочемо тебе знати!» — сказали вони й вигнали її з дому.
Тим часом сам Олександр отримує дзвінки з погрозами від коханця колишньої дружини: «Полон — то був для тебе рай, а тут я влаштую ад!».
Це — Україна, за яку він воював? Це — прийом, на який заслуговує той, хто ризикував життям щодня?
Зараз Олександр Скалацький проходить реабілітацію. Його тіло і душа ще зцілюються після повернення, а душа — вже отримала нову рану. Бо переживши пекло полону, він виявився абсолютно беззахисним перед тим, що мало би бути тилом — перед цинізмом, зрадою й байдужістю тієї, кому вірив, кого вважав рідною людиною.
Ми звертаємось до правозахисників і просимо допомогти тому, хто став на захист усіх нас на фронті, але не може захистити себе вдома, адже ті, хто повертається з полону, – усі вони заслуговують на гідність і справедливість.
Також ми закликаємо державну владу, органи соціального захисту та профільні інституції звернути особливу увагу на становище військовополонених після їхнього повернення. Захисники, які пережили жахи полону, не повинні знову потрапляти в полон — цього разу юридичної беззахисності, байдужості системи та морального свавілля.
Необхідно створити чіткі механізми, які б гарантували виплати без шахрайських схем, юридичну підтримку, а також захист від маніпуляцій і зловживань з боку осіб, які прагнуть нажитися на горі та жертовності наших героїв. Повернення з полону — це не лише нове життя, а й нова відповідальність держави. І вона має бути на висоті.
Бо честь воїна — це честь країни. І якщо ми не захистимо їх зараз — зрадимо не тільки їх, а й саму ідею Української свободи.
Спілкувалась Наталія РУЛЬОВА
