Олександр Макаренко, 37-річний захисник України, добровільно став до лав оборонців у перші місяці повномасштабного вторгнення. Він мужньо боронив рідну землю до останнього. Мінометником брав участь в активних бойових діях у складі 95 ОДШБр. У листопаді 2022 року під час запеклих боїв за Лиман Олександр отримав тяжкі поранення, які призвели до значних ушкоджень внутрішніх органів, були також роздроблені хребет, тазові та стегнові кістки. Для нього почалась нова боротьба – за власне життя. Воїн боровся за нього, навіть коли лікарі не давали йому шансів. Численні лікарні і госпіталі, довгі місяці і роки лікування, яке все ж дало свій результат – стан Олександра стабілізувався. З часом він продовжив лікування в німецькому місті Кельн. Але наслідки поранень виявилися невиліковними — у захисника відмовили нирки. 5 серпня 2024 року серце воїна зупинилося.
Тіло Олександра змогли доставити на Батьківщину лише 22 серпня після завершення всіх необхідних процедур. Попрощалися з Героєм 26 серпня в Ніжині. Поховання відбулося з відкладеним отриманням свідоцтва про смерть, адже смерть настала за кордоном, а процес оформлення документів виявився надзвичайно складним.
Першою установою, до кого звернулись по допомогу рідні Олександра у цей важкий період, була Ніжинська районна військова адміністрація. Там одразу відгукнулися. Голова РВА Григорій Ковтун тримав питання на особистому контролі, забезпечуючи постійну взаємодію з відповідними установами. Юридичний відділ адміністрації на чолі з Анатолієм Тарасенком професійно й оперативно оформлював документи для передачі в іноземні інстанції. Попри безпрецедентність випадку для Ніжинщини, їхня робота дозволила значно пришвидшити процес.
Тамара Стратілат, голова волонтерського осередку «Наші люди всюди», разом зі своїми однодумцями в Україні та Німеччині згуртували сили. Неоціненну підтримку надали Світлана Журид та Наталія Ніколаєва, які разом з іншими українськими й німецькими волонтерами допомагали рідним у Кельні збирати необхідні документи, звертатися до установ, вирішувати численні питання. Завдяки спільним зусиллям Ніжинської РВА, волонтерів та всіх небайдужих ця епопея з документами закінчилася. Вона тривала 10 місяців, але, як показує практика, могла розтягнутися на роки.
Сім’я Олександра Макаренка висловлює щиру вдячність кожному, хто допомагав, хто не залишився осторонь їхньої біди. Ваша підтримка — це свідчення великої сили нашого народу. Свідчення того, що герої не залишаються наодинці ні за життя, ні після смерті.
Наталія РУЛЬОВА
