Захиснику Володимиру Жебчуку, який з самого дитинства проживав у Вертіївці на Ніжинщині та вважав село рідним, через кілька місяців мало б виповнитися 60 років. Але не судилося. Серце воїна зупинилося 9 травня 2025 року внаслідок тяжкої хвороби у Первомайську Миколаївської області, де останнім часом головний сержант Володимир Жебчук виконував бойові завдання по захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.
“Коли мені зателефонували бойові побратими чоловіка і повідомили страшну новину, я спочатку не повірила. Думала, хтось розігрує. А коли зрозуміла, що це правда, мало не втратила свідомість”, – пригадує дружина воїна Ольга Миколаївна.
Як розповіла мати захисника Галина Михайлівна, Володя народився у Чернівецькій області, де тоді проживала молода родина Жебчуків. Згодом переїхали до батьків дружини на Ніжинщину. Галина Михайлівна працювала економістом, її чоловік Ілля Олексійович – агрономом.
Син Володя пішов до другого класу Вертіївської школи. Навчався добре. До п’ятого класу був відмінником. По завершенню школи отримав професію зв’язківця. Пішов в армію. По поверненню працевлаштувався в Укртелеком, де пропрацював багато років. В 1994 році отримав від держави квартиру у Чернігові, куди переїхав разом з молодою родиною.
“Ми познайомилися з Володею на танцях у Вертіївському клубі. Він був веселим, добрим, постійно жартував. Закохалися. Згодом одружилися, у шлюбі народилися сини Денис та Артем. З чоловіком прожили разом 33 роки, і я ніколи не чула від нього грубого слова”, – розповідає пані Ольга.
Володимир Ілліч був чуйним, щирим і добрим. Дуже любив дружину, маму, синів, племінників, брата, підтримував тісні стосунки з рідними з Буковини. Двоюрідна сестра, яка проживає в Чернівецький області, подарувала Володимиру вишиванку, щоб не забував, де народився.
Сусідських дітей Володимир завжди пригощав цукерками. Часто відвідував любу матусю у Вертіївці, бо 14 років тому Галина Михайлівна залишилася сама. Жінка важко переживала втрату чоловіка. Якби не підтримка рідних… Хіба ж могла вона знати, що незабаром клята війна відбере у неї ще й рідного сина?! Не дай, Боже, нікому пережити таке горе, та й ще на старості років!
На роботі Володимир Жебчук був доброзичливим і відповідальним, здобув авторитет серед колег. Підтримував стосунки з колишніми однокласниками, цікавився їхнім життям.
“Володю, ти назавжди залишишся в пам’яті однокласників добрим, чуйним з великим та щирим серцем. Рідним – низький уклін та співчуття!” – написала у соцмережі Світлана Корнієнко, коли захисника не стало.
Поповнити сили та набратися енергії Володимир Ілліч їхав на природу. У вільний час мчав велосипедом до лісу, де збирав гриби та ягоди. Природу обожнював з дитинства.
Ще одним джерелом натхнення для Володимира Жебчука був футбол. Любов до спорту батько змалечку прививав й обом своїм синам. Хлопців з першого класу записав до спортивної школи. Як у батька, так і в синів є чимало нагород.
Повістку Володимир Жебчук отримав 12 липня 2024 року. Півтора місяці перебував у навчальному центрі. На початку вересня його призначили командиром взводу, і він приступив до виконання службових обов’язків за призовом під час мобілізації. За короткий проміжок часу Володимир Ілліч зарекомендував себе з гарної сторони.
“Перед минулим Новим роком чоловіка на кілька днів відпустили додому. 22 грудня приїхав, а 31-го треба вже було повернутися назад. Володя, як завжди, був життєрадісним, на здоров’я не жалівся. Багато розповідав про бойових побратимів, висловлював переживання за кожного. Такий вже був у нього характер – піклуватися про всіх, хто його оточував”, – зазначає дружина Ольга Миколаївна.
Володимир Ілліч мав 38 років трудового стажу. До виходу на пенсію залишалося зовсім не багато. “Кожної п’ятниці син мені телефонував. Завжди заспокоював:” Мамо, у мене все добре. А 9 травня вперше не подзвонив. Я почала хвилюватися. Як виявилося, недаремно”, – тяжко зітхає мати воїна Галина Михайлівна.
Поховали захисника в Чернігові на кладовищі “Яцево”. Родина захисника висловлює щиру подяку всім, хто її підтримав і розділив з нею горе: сім’ї брата Сергія, дорогим сватам, кумам, рідним, знайомим, друзям, однокласникам, колегам Володимира, сусідам в рідному селі та тим, з якими родина Жебчуків проживає на даний час, колегам дружини Ольги (ВЗ-32 м. Чернігова), адміністрації Укрпошти м.Чернігова.
Похоронні витрати взяли на себе побратими Володимира Жебчука і військомат, з якого він призивався, а також військомат, де служить старший син Денис. Вічна і світла пам’ять Герою Володимиру Жебчуку!
Вероніка Грицова
