Івана Купала здавна вважали особливим часом, коли природа розкривала свої найпотаємніші сили, а люди — свої найщиріші бажання. У народних віруваннях ця ніч була містичним мостом між звичайним світом і чарівною реальністю. Вважалося, що саме в цей період можна зазирнути у майбутнє, очиститися від усього злого, знайти кохання, щастя чи навіть приховані скарби.
Підготовка до свята починалася ще напередодні. Люди уважно спостерігали захід сонця: чисте, безхмарне небо обіцяло щасливий і врожайний рік. Якщо в цей момент запалювали купальські вогнища — село омине хвороба. Високе полум’я передвіщало добрий урожай. Навіть вода мала значення — тепла й “мов сметана” обіцяла рясні дощі та багаті жнива.
Купала на Південному Бузі. Фото 1970-х, Вінниця
Ворожіння були невід’ємною частиною свята. Дівчата пускали на воду вінки: якщо вінок плив рівно й не тонув — здійсняться мрії, а суджений буде поруч. Від “Купалочки” можна було отримати свіжий вінок — на щасливе та швидке заміжжя. У воду також кидали поламані гілки, щоб врожай на огірки був щедрим. Особливо вірили в силу купальських трав. Мати мила дівчині голову відваром із тирличу та любистку — щоб цього року вийшла заміж. А якщо до світанку першою набрати води з криниці й побачити в ній свою вроду — бути коханою.
Свято Івана Купала в селі Житники – тепер Уманський район на Черкащині
Ранкове купання в росі обіцяло здоров’я, а викопане тирлич-зілля, яким мили голову, мало привабити судженого. Не менш важливим був вогонь. Хто з молоді перестрибував купальське багаття — очищався від усього злого, а пара, що стрибала разом, мала жити в щасті й злагоді.
Івана Купала в селищі Рожищі на Волині, 1964 рік.
Співробітниці Національного музею народної архітектури та побуту України на святі “Івана Купала” 80-ті роки ХХ ст.
Купальська ніч, за легендами, відкривала місця захованих скарбів — бо саме в цю ніч вони “горіли” та вказували світлом. Чарівними вважали і квіти. Якщо дитину до 10 років щороку купати у відварах з м’яти, чебрецю, кануперу, любистку, ласкавців та ромазілля — вона ростиме здоровою, розумною й щасливою. Господарі ж ворожили на пасіки, аби забезпечити добрий медозбір і роїння. Окремим магічним знаком було “граюче сонце”. Хто зустріне світанок Купальської ночі й побачить, як сонце “грає” — того чекатиме щастя та достаток на цілий рік. Навіть настрій у цей день вважався провісником — якщо людина була лагідною та доброю, такою залишалася до наступного Купала.
Іван Соколов (1856) Ніч на Івана Купала
Купальські обряди — не просто красива частина свята. Це система знань і прикмет, що допомагали людям у господарстві, зміцнювали віру у власні сили та майбутнє. Через стрибки через вогонь, пускання вінків чи купання в травах українці шукали відповіді на важливі питання життя — й знаходили спокій, надію та впевненість.
Джерело: Анастасія КОЗОРІЗ, завідувачка відділом Музею археології та підземної історії Ніжина