Є люди, схожі на сонечко. В їхньому серці стільки тепла і любові, що вистачає, аби зігріти інших.
29 вересня у Ніжинському територіальному центрі соціального обслуговування відбувся особливий захід, присвячений 90-річчю Софії Григорівни Петренко. Дана подія об’єднала відразу три свята: поважний ювілей, Міжнародний день людей похилого віку та Всеукраїнський день бібліотекаря.
На захід завітали друзі та рідні, аби привітати пані Софію з ювілеєм, побажати їй здоров’я, родинного тепла та ще довгих років життя. Попри поважний вік жінка не втрачає жаги до життя, зберігає ясний розум та щирий інтерес до всього, що відбувається навколо.
Нині ювілярка оточена любов’ю дітей, онуків і правнуків. Софія Григорівна — бабуся талановитої ніжинської майстрині, художниці Юлії Петренко і мати заслуженої вчительки України Лариси Петренко. Родина підготувала для Софії Григорівни подарунки та привітання.
Учасники заходу зійшлися на думці: нині важко знайти такого ж щирого, відвертого та інтелігентного співрозмовника, як Софія Григорівна.
Чудовий захід на честь ювілярки організували і провели: активістка і волонтерка Тамара Куськал у співпраці з головою ветеранської організації Людмилою Величко та директоркою терцентру Інесою Шаповаловою.
“Щиро вітаємо Вас, шановна Софіє Григорівно! Не кожен може його заслужити. Потрібно багато пережити і пройти… Коли я побачила Вас вперше, то зрозуміла: Ви щира і добра людина — настільки любите людей, життя… Нам пощастило, що Ви приїхали до нашого міста”, — директорка терцентру Інеса Шаповалова привітала ювілярку від імені всього колективу і вручила Грамоту за багатий життєвий шлях, мудрість, доброту та невтомну працю, за вагомий внесок у розвиток родини і громади, а також за приклад сили духу та любові до життя.
До привітань долучилася голова ветеранської організації Ніжина Людмила Величко: “Даруємо Вам торт і баночку меду для того, щоб кожен день 91-го Вашого року був солодким. Наснаги Вам, наша невтомна бджілко!”
Невеличку концертну програму підготували для ювілярки лауреати Всеукраїнських та міжнародних конкурсів Євгеній Жарінов та Ярослав Петрик, а також студентка Ніжинського фахового коледжу культури і мистецтв імені Марії Заньковецької Марія Івченко. Виступ музикантів став справжньою окрасою заходу і викликав бурю позитивних емоцій. Окрема подяка — працівнику терцентру Аллі Волинці за допомогу у підготовці заходу.
Організатори заходу влаштували виставку, де були представлені фотографії та особисті речі, що зберігають пам’ять кількох поколінь родини Петренків, а також презентацію з біографічними даними.
Народилася пані Софія у селі Кукшин Ніжинського району. Мати Марія Семенівна одна підіймала трьох дітей, оскільки її чоловік Григорій Федорович пропав без вісти під час Другої світової війни. Ніяких виплат родина не отримувала.
У 14 років Софія, яка була старшою серед дітей, вступила до Ніжинського культпросвітнього технікуму на бібліотечний факультет.
По закінченню училища в 1953 році молода фахівчиня була направлена на Волинщину в селище Олика. Там їй запропонували посаду завідувачки бібліотекою. Звісно, дівчина спочатку розгубилася — у 18 років не кожен здатен очолити заклад із 45 тисячним книжковим фондом! Але відступати було пізно. Саме тут молода фахівчиня придбала перший бібліотечний досвід.
Потім мама вмовила керівництво, щоб доньку повернули назад, на Чернігівщину, бо потребувала підтримки — в родині підростали найменші брати.
Згодом Софія вийшла заміж. Переїхала в Козелець. Там 10 років очолювала Будинок піонерів, де працювали різні гуртки.
У колег Софія Григорівна навчилася випилювати лобзиком, шити сукні, вдосконалювала техніки в’язання гачком і спицами. Бо в’язання було її захопленням ще з дитинства.
В 1965 році героїня нашої оповіді перейшла у бібліотеку ветеринарного технікуму, де працювала аж до самої пенсії. Була головою профкому і ветеранської організації. 40 років співала в народному хорі в Козельці.
Пані Софія і зараз любить бувати серед людей. Особливу потребу в спілкуванні жінка відчула, коли кілька років тому переїхала з Козельця, де прожила понад 60 років, до доньки Лариси у Ніжин. Крім доньки, у Софії Григорівни є ще син Сергій, який проживає у Вітебську і працює лікарем-ветеринаром. З ним матуся не бачилася вже кілька років і дуже скучила. Троє дітей подарували Софії Григорівні троє внуків, вже є двоє правнуків.
Пані Софії довелося у поважному віці повністю змінити своє життя, заводити нові знайомства та друзів.
“Було дуже важко, дитятко. Дуже важко. Певний час я сумувала і плакала. А потім — завдяки рідним та новим друзям — трохи оговталася. Той, хто цього не пережив, не зрозуміє”, — зітхає пані Софія.
Переїхавши до Ніжина, Софія Григорівна почала шукати споріднені душі й завітала до бІбліотеки-філіал №2 Ніжинської ЦБС, де її люб’язно зустрів колектив колег на чолі з Ніною Іванівною Івасенко. І ось вже кілька років Софія Григорівна є активною відвідувачкою бібліотеки.
На запитання про секрет довголіття Софія Григорівна з усмішкою відповіла: “Повага до людей і молитва до Бога”.
Учасники заходу пообіцяли зустрітися знову — вже на її 100-річному ювілеї.
Вероніка ГРИЦОВА
