З вчителькою початкових класів Ніжинської гімназії №10 Оксаною Григорівною Шамрило ми спілкуємося напередодні професійного свята освітян. Пані Оксана працює на педагогічній ниві понад 35 років. Має звання вчителя-методиста та вищу кваліфікаційну категорію.
Як тільки стихає повітряна тривога, піднімаємося з Оксаною Григорівною в затишний клас, з любов’ю облаштований нею за підтримки батьків.
“Під час війни працювати стало важче, — зізнається пані Оксана. — По-перше, діти стривожені, по-друге, виснажує перебування в укритті. Але й там ми намагаємося не втрачати часу: говоримо з ними, заспокоюємо, відволікаємо від тривожних думок. Пояснюємо, що ми під надійним захистом, адже нас обороняють наші хлопці. Сьогодні (наша розмова відбувалася 2 жовтня — авт.) ми провели майже п’ять уроків — за нинішніх умов це справжнє везіння. Нині в школі діє змішана форма навчання, і діти дуже сумують одне за одним, коли довго не бачаться. Спілкування багато значить, особливо у такому юному віці. Вони хочуть до школи, їм тут добре“.
Професію вчительки Оксана Шамрило обрала не випадково — прикладом для неї була вихователька групи подовженого дня, а згодом і класний керівник — Людмила Григорівна Красуля. Це від неї Оксана Григорівна перейняла любов до дітей, до свого предмету. І вступила до Прилуцького педагогічного училища.
Своє перше робоче місце Оксана Григорівна отримала в Ніжинській школі №16, куди прийшла працювати у 1990 році. Тоді навчальний заклад приймав перших своїх учнів.
“Нас було троє випускників з Прилуцького педучилища. Тодішня директорка школи №16 Надія Миколаївна Тарасенко прийняла нас по-материнськи, всіляко підбадьорювала й підтримувала: “Все буде добре, все вийде». Пізніше вона наполягала, щоб ми обов’язково здобули вищу освіту. Я вступила й успішно закінчила Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя, отримавши фах за спеціальністю “Вчитель історії і правознавства”, — розповідає пані Оксана.
В 16-й школі вона відпрацювала 21 рік — вчителькою початкових класів і вчителькою історії. Була класним керівником: набрала дітей ще першачками й разом з ними пройшла весь шлях навчання до десятого класу.
Згодом доля привела Оксану Григорівну до дружного колективу Ніжинської гімназії №10, де вона працює вже 14 років. “Я потрапила в свою стихію. Хоча довго вагалася, перш ніж пристала на пропозицію тодішнього директора школи Володимира Михайловича Казиміра. Бо завжди мріяла бути вчителькою саме початкових класів. Адже до підлітків потрібен зовсім інший підхід, відповідно, — й інші методи роботи. Психологія учнів старших класів суттєво відрізняється від дитячої”, — пояснює вчителька.
Протягом усього педагогічного життя в Оксани Григорівни були великі класи — по 30–35 учнів. Навіть в сучасних умовах. Нині в її 4-А класі — 28 школярів. Було ще більше, але декілька учнів змінили місце проживання через війну.
“Дітками, яких навчаю, дуже задоволена. Вони енергійні, позитивні, завжди у русі. Разом з ними і я відчуваю себе молодшою. Часто вони навчають мене сучасних ігор чи новинок у комп’ютерних технологіях. Виходить, що ми навчаємося один в одного”, — з усмішкою каже Оксана Григорівна.
Через теплі, материнські руки вчительки Оксани Шамрило пройшло вже не одне покоління учнів. В її практиці є кілька прикладів, коли навчалися представники цілої родини. Це найбільше свідчення довіри й визнання вчительської праці.
Кожна зустріч із випускниками дарує вчительці особливу радість: приємно бачити, як із маленьких учнів вони виросли у вродливих, розумних і впевнених у собі юнаків та дівчат. Не менш зворушливо отримувати від них привітання з нагоди дня народження чи Дня учителя — особливо, коли вони надсилають теплі відеозвернення.
У своїй роботі Оксана Григорівна завжди відчуває підтримку колег. Вона щиро вдячна всім, хто був поруч упродовж життя. Серед них — і директори шкіл, і начальник управління освіти Сергій В’ячеславович Сипливець, який завжди наголошував: ніколи не треба боятися змін.
Щира подяка колективу, а також колишньому директору школи №10 Ользі Миколаївні Мисник і нинішньому — Сергію Віталійовичу Никонцю.
Окрема вдячність — батькам учнів. Вони для вчительки — перші помічники. Разом вони наводять затишок у класі, разом організовують поїздки. Взагалі Оксана Григорівна дуже любить подорожувати з дітьми. З молодшими школярами побували у Києві, Чернігові, Пархиміві (Зелена ферма «Копиця сіна»), зі старшими — у Львові, Одесі, на Закарпатті. У подорожах, каже вчителька, діти розкриваються зовсім по-іншому. Поїздки згуртовують колектив.
“Робота для мене — це життя. Тут забуваєш усі проблеми й негаразди. Бажаю своїм колегам, аби кожен відчував від своєї праці лише радість і задоволення!” — підсумовує Оксана Григорівна.
Ми приєднуємося до цих слів і від щирого серця вітаємо всіх педагогів із професійним святом! Зичимо здоров’я, терпіння та натхнення!
Вероніка Грицова
