Вона – справжній приклад людини, яка вміє поєднувати в собі багато граней таланту та доброти.
У бібліотеці ця майстриня дарує відвідувачам тепло, знання і натхнення, а у творчості відкриває свій внутрішній світ через витончені вироби, сповнені любові та краси. Її щирість проявляється і в участі у благодійних заходах, адже вона завжди готова підтримати тих, хто цього потребує.
У читальному залі Ніжинської центральної бібліотеки завжди панує особлива тиша, сповнена запаху книжкових сторінок і шепоту історій, що чекають на свого читача. Та справжнім серцем цього простору є його працівники.
Бібліотекарка Світлана Борщ — не лише працівниця читального залу, а й талановита народна майстриня яка вміло поєднує любов до книги з народним мистецтвом рукоділля.
Для неї бібліотека — це більше, ніж місце роботи. Це осередок духовності, культури й творчості. Її вміння створювати красу власними руками — від вишивки до декоративних виробів — робить бібліотеку ще теплішою й затишнішою для відвідувачів. Її професійність, рівновага, спокій і людяність відчуваються з першого погляду.
Це її стихія з дитинства, адже воно нерозривно пов’язане з бібліотекою. Світлана родом із невеликого села Хотіївка Корюківського району. У селі не було дитячого садочка, тож мама брала доньку з собою на роботу. Полиці з книгами стали для неї ігровим майданчиком, казки — першими друзями, а бібліотечна зала — другим домом. Можливо, саме тоді, серед книжкових історій та турботливої материнської праці, народилося її прагнення піти цими стежками.
Коли почала ходити до школи, то бібліотека була поряд, у тому ж дворі, і манила її до себе. І як тільки у неї була вільна хвилина — вона проводила її в бібліотеці з книжкою в руках.
Після дев’яти класів школи Світлана зробила перший крок до своєї професії — вступила до училища культури і мистецтв імені Марії Заньковецької на спеціальність «бібліотечна справа». Там вона не лише здобула фахові знання, а й утвердилася у своєму виборі — присвятити себе книзі та читачам.
Згодом продовжила освіту в Ніжинському державному університеті імені Миколи Гоголя, одному з найстаріших освітніх закладів України. Цей навчальний шлях дав їй не лише диплом, а й глибоке розуміння ролі літератури у культурному житті. Хоч і здобула диплом вчителя української мови і літератури, та працювати за фахом бажання не мала. Її манили книги, робота з читачами, із цікавим бібліотечним контентом. Адже бібліотека — це місце, де кожен відвідувач може знайти не тільки потрібну книгу, а й натхнення для власних звершень, поринути у мудру книжкову країну в тиші — сам на сам із прекрасним світом бібліотечних фондів.
Світлана Борщ — це не лише бібліотекар, а й народна майстриня, яка вміє творити красу власними руками. Вона в’яже гачком, створюючи витончені серветки та мереживні прикраси, майстерно вишиває, надаючи полотну життя кольоровими нитками й бісером, плете оригінальні вироби з бісеру, а також працює з атласними стрічками, перетворюючи їх на квіти й декоративні прикраси. А ще вона має художні таланти — гарно малює і з точністю та правильністю виконує роботи під замовлення.
Її творчі роботи просто захоплюють дух. І неважливо, що це — вишита ікона, маленький браслет чи квітка, зроблена з атласної стрічки, — це витончена, професійна, чітко виконана робота.
Ще в школі вчитель трудового навчання намагалася навчити всього: в’язати, вишивати, плести. А оскільки хлопців і дівчат не ділили на дві групи, то доводилося ще й дощечки випилювати, а потім розмальовувати. Одного разу на базарі Світлана побачила книжку «В’язання джгутів з бісеру». Оскільки бісер після вишивання залишався, а викинути вона його не могла, — почала в’язати джгути гачком із бісеру. А потім зацікавилася прикрасами: сережками, намистами, браслетами, а далі — піаріями… і вже неможливо було її зупинити.
На бісероплетінні вона не зупинилася. Працюючи у швейному цеху, якось під час перерви колега показала, як працювати зі стрічками. І тут у Світлани в голові виник цілий проєкт: квіточки, букетики, прикраси для волосся, дитячі резинки й бантики. Так народився ще один напрям її ремесла.
Творчість для Світлани — не просто хобі, а й спосіб зберігати та передавати українські традиції. Вона з 2009 року очолювала об’єднання майстрів декоративно-ужиткового мистецтва «Дивосвіт», що працювало 10 років при Районному військово-історичному музеї у селі Вертіївка. Саме Світлана була першою народною учасницею цього об’єднання, а згодом зібрала навколо себе понад 20 творчих людей, які займалися і народними ремеслами, і сучасними видами мистецтва: лозоплетінням, різьбленням по дереву, вишивкою хрестиком, гладдю, бісером, виробами та картинами зі соломи, зі шкіри, в’язанням гачком, ковальством, миловарінням, орігамі, пап’є-маше, канзаші та іншим.
Майстри брали участь у районних, обласних і всеукраїнських виставках, фестивалях, ярмарках. Готували виставки до концертів і проводили майстер-класи.
День пам’яті захисників України, який відзначався вперше 29 серпня 2019 року відповідно до Указу Президента України № 621/2019 від 23 серпня 2019 року на згадку про трагічні події під Іловайськом у 2014 році, коли українські військові зазнали найбільших втрат під час виходу з оточення. Офіційним символом цього дня став соняшник. І тоді треба було вперше виготовити соняшники відповідно до розробки Інституту Національної пам’яті. Часу було обмаль — доба. І тоді Світлана Борщ швидко зробила ескіз відповідно до норм і виготовила соняшники, які кріпилися до одягу. У музеї, під час вшанування пам’яті українських військових, усі присутні мали цей символ дня — соняшник. Це було професійно, щиро і головне — зроблено з душею.
Вона — справжній приклад людини, яка вміє поєднувати в собі багато граней таланту та доброти. У бібліотеці ця майстриня дарує відвідувачам тепло, знання і натхнення, а у творчості відкриває свій внутрішній світ через витончені вироби, сповнені любові та краси. Її щирість проявляється і в участі у благодійних заходах, адже вона завжди готова підтримати тих, хто цього потребує.
А ще особливою окрасою її життя є квіти. Вона ніжно доглядає їх на своїй присадибній ділянці, створюючи справжній куточок гармонії та затишку, де кожна рослина розквітає від її турботливих рук.
Марина ІГНАТЕНКО