Коли є можливість відвідати театр — особливо прем’єру — вагань не виникає. Бо кожен похід до театру — це досвід, емоції, розвиток. А цього разу — ще й справжнє пробудження!
10 жовтня в Ніжинському академічному українському драматичному театрі ім. М. Коцюбинського відбулася прем’єра української рок-опери «Наталка Полтавка» у постановці народної артистки України Алли Соколенко. Виставу присвячено світлій пам’яті Таїсії Литвиненко — і ця присвята пронизала увесь спектакль особливою теплотою.
З перших акордів — електрогітара, оперні голоси, енергія, драйв! І вже за мить — мурахи по шкірі. Це не просто оновлена класика, це — вибух почуттів, глибини й гордості за українське.
Постановка поєднала в собі твори Котляревського, Шевченка й Сковороди — мов перлини, нанизані на спільну нитку любові до України. Це зробило виставу багатошаровою, живою, філософською.
На сцені — мальовнича Полтавщина. Серед білесеньких хаток і квітучих садків виростає Наталка — працьовита, ніжна, сильна, як сама Україна. Її боротьба за кохання — це наш спільний символ стійкості, віри й свободи.
Актори — проживають, а не грають. Кожен рух, кожен погляд — щирий і справжній. Музика — живий нерв, костюми — витвір мистецтва, декорації — атмосфера, що дихає.
Особливо запам’ятовується Лірник — образ, який об’єднав класику й рок, додавши глибини та символізму. І коли після фінальної сцени весь зал стоячи аплодував, всі відчули : ми — частина цього дива. Це було захоплення та єднання сердець.
Навіть під звуки сирен, під “шахеди” над головою — театр живе. Він дає сили, нагадує, що ми — нація, яка творить, кохає, співає, навіть коли болить. І ця рок-опера — найкраще підтвердження того, що українське мистецтво — незламне.
Ця прем’єра подарувала глядачам емоції, мурахи й відчуття гордості. У кожній ноті, у кожному слові — сила, краса і правда.
Марина Афон
