В Україні 18 червня 1994 року Верховна Рада ухвалила рішення про відзначення Дня медика цього ж дня. У 2023 році День медика теж мав відзначатись 18 червня, але, згідно з Указом Президента України від 13 червня 2023 року, День медичного працівника в Україні тепер відзначатимуть щороку 27 липня.
2022-й став роком викликів та випробувань для медичних працівників: осколкові, мінно-вибухові поранення, робота без світла, води, тепла, під обстрілами. Під час повномасштабного вторгнення вони працювали цілодобово та жили на роботі.
Наша команда впродовж 2022-2023 років розповідала історії медичних працівників, які: рятували, допомагали, навчали, їхали, залишалися, лікували та продовжують робити свою справу. Нагадаємо деякі з них:
“Вчаться сідати, ходити та говорити”
У реабілітаційному відділені 4-ї міської лікарні у Чернігові проходять реабілітацію хворі після інсультів, а також українські військові після важких поранень на полі бою.
Нині відділення повністю заповнене, а на реабілітацію до лікарні записуються в чергу.
Як проходить реабілітація військових, з яким обладнанням вони працюють та як відновлюються військові після поранень розповідає лікар фізичної та реабілітаційної медицини Олександр Лантух.
“Без ноги, без руки та все тіло обгоріле. Хлопцю був 21 рік”
“Найбільше запам’яталися двоє молодих хлопців — 20 і 21 рік, вони підірвалися на міні. Їх привезли до нас у шоковому стані“, — так згадує один з перших днів російського повномасштабного вторгнення старша операційна медсестра Марина Голик.
Вона зробила вибір і залишилася рятувати життя під час блокади Чернігова. 24 лютого її телефон розривався від дзвінків рідних та вона була в операційній.
Про роботу Чернігівської міської лікарні №2 без світла, води, тепла, та які травми були найстрашніші – її розповідь далі.
“Ми прийняли 57 чоловік за годину, причому деяких по частинах”
Завідувач торакального відділення Чернігівської обласної лікарні Олег Лузан рятував життя як військових, так і цивільних чернігівців у блокадному місті.
Спав поруч з пораненими в палаті, а всі дні активних бойових дій злилися в один жахливий “день бабака”. Про далеко не найкращі хвилини його життя, доріжки крові, які тягнулися з приймального відділення до операційної та життя й роботу в лікарні оточеного Чернігова – його розповідь далі.
“Пакую пораненого, а вже через декілька днів до мене приходить розуміння, що це був мій друг”
Олександр Бондар — історик у мирному житті розповів про роботу парамедиком у Чернігові під час бойових дій.
Він пройшов підготовку, тому 24 лютого одразу пішов записуватись добровольцем до лікарні, де отримав відмову.
Тому, вирішив приєднатися до загону швидкого реагування Червоного хреста України. Рятував людей після авіабомбардувань житлових кварталів і касетних обстрілів центру Чернігова.
Його розповідь далі:
“Я не можу розповісти яким чином, та ми справлялися”
“24 лютого 2022 року ми прийшли на роботу, а в нас не було жодного донора. Це був ще один жах на той момент, тому що ми розуміли, що ми знаходимось на передовій“, — директорка обласного центру крові Лілія Бузницька.
Під час активних бойових дій на Чернігівщині обласний центр крові і його філія жодного дня не припиняли роботу, працювали цілодобово і без вихідних.
Центр крові зазнав два прильоти: 3 березня російський авіаналіт та 17 березня касетний обстріл. В результаті будівля та техніка постраждали.
Попри все, всі медичні заклади Чернігова й області були забезпечені компонентами крові, їх доставляли навіть до віддалених районів та окупованих.
Про те, як відновлював роботу центр крові дивіться в інтерв’ю:
“Док, ти давай мене бинтуй. Я на фронт, до хлопців”
“Я хотів поїхати на фронт і побачити все на власні очі, допомогти, бути корисним і спробувати себе у військовій медицині“, – кардіохірург з Чернігова Ігор Венгер про роботу у стабілізаційному пункті на Донбасі.
Ігор Венгер – кардіохірург з 30-річним стажем у медицині. За сім років роботи саме кардіохірургом провів близько 1500 операцій на відкритому серці.
Яке рішення було ключовим для нього, щоб поїхати до стабілізаційного пункту, з якими травмами доводилось працювати, чи планує ще їхати на передову? Де він відчуває себе більше потрібним та як знаходить баланс між роботою та цивільним життям?
Про це все його розповідь далі.
“Пологи протікали, як книжка пише”
Так сказав про складнощі під час активних бойових дій на Чернігівщині лікар-гінеколог Микола Бойко.
“Проблем на той момент не було. Були страхи, коли всі були налякані, та всі згуртувалися. Треба просто підтримувати жінку“.
Як під час війни вагітним жінкам убезпечити себе та дитину, а також підготуватися до пологів. Та чи відомі випадки вагітності від російських військових на Чернігівщині?
Розмова з лікарем:
“Дракон, що причаївся”
Більшість людей, що мали досвід незахищеного сексу, є носіями вірусу, що може викликати рак статевих органів. “Дракон, що причаївся” — так ще називають вірус папіломи людини.
У 2008 році німецький вірусолог Харальд цур Хаузен отримав Нобелівську премію. Він довів, що вірус папіломи людини викликає рак шийки матки.
В Україні вісім областей відносять до регіонів з найбільшою кількістю запущених випадків раку шийки матки, серед них і Чернігівська.
Як вірус папіломи людини проявляється в організмі, чи завжди призводить до раку та як від нього захиститися?
Розповідає лікар-гінеколог Василь Отрошко:
“Якщо підрахувати, то тільки я прооперував понад 10 тисяч пацієнтів”
“Чому ви приїхали до Києва, якщо у вас у Чернігові є Свєтлєйший?“, – так кажуть колеги про лікаря-отоларинголога Анатолія Свєтлєйшого.
Кандидат медичних наук, Заслужений лікар України, а з вересня 2022 року ще й Почесний громадянин Чернігівської області. Після закінчення школи вступив до Київського медичного училища, потім служба в армії, Київський медичний інститут, Ніжинська міська лікарня, ординатура.
Понад 60 років у професії, враховуючи навчання, і 46 з них – спочатку завідуючим, а потім лікарем – працює в Чернігівській обласній лікарні. Підготував багато спеціалістів-отоларингологів, які сьогодні працюють в різних містах України.
Про його роботу впродовж життя — далі:
“Авіанальоти були, наче маршрутки: за розкладом”
Хірурги, інтерни, медсестри, санітарки… Вони чергували кожні три години, день у день боролися із холодом і втомою, підтримували один одного, хоча кожний приховував свій власний страх.
Вони сумували за рідними, і хотіли б забути дитячі крики, і сльози. І навіть коли авіанальоти були, наче маршрутки – за розкладом, операційна здригалася і вібрувала від вибухів, вони не припиняли операцій, рятуючи поранених.
Про себе вони кажуть: “Ми – не герої, ми були поруч із героями, які нас захищали“.
Про те, як жило і працювало під час облоги Чернігова хірургічне відділення обласної лікарні, розповідає його завідувач Станіслав Коваленко:
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
