Сьогодні, у світлий день Різдва Христового, в Ніжині вкотре відбулася мирна акція «Об’єднані тишею, що гучніше за слова». У цій тиші — біль, молитва і надія. Тут зібралися ті, чиї серця щодня живуть очікуванням: рідні зниклих безвісти та полонених українських воїнів.
Вони не просять багато — лише повернути найдорожчих. Синів, чоловіків, батьків. Вони не здаються, бо віра — це все, що в них є.
«Одне горе нас тут об’єднує, — зі сльозами говорить Катерина Григорівна. — Мій син уже 906 днів у полоні. 9 січня у нього день народження — йому виповниться 40 років. Третій рік поспіль я не можу його привітати. Але я вірю… Я чекаю. Я дочекаюся його».
Ці слова — як крик материнського серця, який неможливо не почути. У різдвяний день, коли народжується надія, ці люди знову зібралися разом, щоб нагадати: очікування триває, а любов сильніша за страх і час.
Нехай світло Різдва допоможе знайти всіх зниклих живими.
Нехай кожен захисник повернеться додому — у тепло рідних обіймів.
Нехай ця тиша стане початком великого повернення.
Ми пам’ятаємо. Ми чекаємо. Ми віримо.
Олена КРЕСАН
