Мама ніжно називала їх «мої горобчики».. Летіть у небо…
Вони народилися в один день. І загинули — в один день, разом… Мама проводжає у вічність одразу двох Синів-Соколів. Красені. Мамині крила. Мамина надія…
Скільки болю може вмістити серце матері, яка втратила двох синів водночас…
Вони завжди були поруч — із самого дитинства. Двоє хлопчаків з одного подвір’я, що бігали стежками рідного села, сміялися з одних жартів, грали в бадмінтон і мріяли про майбутнє.
Сергій і Олександр. Двоє братів, народжених в один день — 28 грудня 1994 року.
Два життя, але одне серце на двох — сильне, чесне, по-справжньому українське.
Для них прикладом був старший брат Юрій — надійна опора.
Той, хто в дитинстві завжди ставав попереду, захищав, віддавав останнє. Він рано подорослішав, навчився відповідальності й любові — тихої, але безмежної.
Сьогодні він — військовий, який переживає найстрашніше: втрату своїх молодших братів, яких так оберігав, любив і підтримував.
Світлі, щирі, усміхнені…
З тим теплом у погляді, яке робить світ добрішим. Вони завжди трималися разом, рівнялися один на одного, підтримували. Були один для одного опорою.
Коли прийшла війна — вони не вагалися. Для них захищати Україну — це був не вибір, а поклик. Один шлях. Одна дорога. Одна присяга — до кінця. І на фронті вони були поруч — як і в дитинстві.
Двоє братів. Двоє воїнів. Два серця, з’єднані любов’ю до України. Ділили все: воду, хліб, втому і навіть жарти, які гріли у холодні ночі.
Казали: «Разом прийшли — разом і повернемося…»
Та війна пише свої жорстокі сценарії…
Вона вирвала з материнського серця одразу двох синів. Двох найрідніших. Двох, які мали жити, любити, ростити дітей, будувати майбутнє…
Кажуть, братня любов сильніша за смерть. Можливо, саме тому вони пішли разом — так само, як і прожили своє життя: поруч, нерозлучно.
У Героїв залишилися родини…
У Олександра — донька Маргарита (7 років) і маленький син Артур (10 місяців). Дружина Аліна залишилася вдовою. У Сергія — доньки Мілана (8 років), Соломія (2 роки) і Софія (11 місяців), яку він встиг побачити лише три дні від народження… Дружина Таня також залишилася вдовою.
Село Хажин і вся наша громада зустріне їх у скорботній тиші.
Жалобний кортеж пройде дорогами, якими вони бігали дітьми.
Люди вийдуть зі сльозами на очах, бо кожен розумітиме: це не просто двоє воїнів
Це — двоє братів. Дві долі. Дві свічки, що згасли одночасно, щоб світити іншим. І кожен має провести їх, бо це – не просто воїни. Це – наші діти. Наші хлопці. Наші Герої. У мами тепер залишаться фото замість голосу, форма замість обіймів, спогади замість живих синів…
Але залишиться і гордість. Безмежна. Бо вона виховала Героїв. Бо її сини пішли зі світу так, як жили — разом і з любов’ю до України.
Світла пам’ять Сергію та Олександру Горобцям.
Вічна слава Героям.
Джерело: Наталія Семенюк
