Апостол Павло у Посланні до Галатів говорить, що Спаситель світу Народжується для того, щоб люди прийняли всиновлення від Бога (Гал.4: 5). Стати дітьми Божими неможливо, якщо Христос не Народжується. Природа Бога Сина є Його вічне Народження. Актуалізація щорічного Свята Різдва Христового покликана до Народження Вічного Бога в наших серцях. І тоді, коли ми перейдемо у вічність, вже ніщо не зможе нас відлучити від Бога, бо Він буде в нашому серці, як вічно Народжений. Бог буде нашим отцем, а ми його дітьми.
В Євангелії Христос говорить: «Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться» (Мф.5: 9). Однією з відзнак бути дітьми Божими – це нести мир. Де б ти не знаходився, шукай миру, уникай ненависті, уникай злоби, бо це не зробить тебе дитям Божим. Тільки мир у твоїй душі, прагнення миру навколо тебе, наскільки це можливо, зробить тебе сином Божим.
А що об’єднує дітей і батьків? Хтось може сказати, що обов’язок. Але як бачимо, обов’язок не утримує цілісності сім’ї. Дітей і батьків об’єднує тільки любов. Божа любов до нас, а наша до Бога, робить нас Його дітьми. Божа любов йде на самопожертву, що ми і бачимо в Євангелії, коли Христос не маючи жодної провини, ні в чому не згрішивши, страждає і помирає заради нашого спасіння. Що ми принесемо у відповідь на Христову жертву? Як ми можемо відповісти на таку любов?
Народженому Христу приносять дари: золото, ладан і смирну, дорогі речі. Тому, ми, що маємо найдорожче, повинні принести Йому в дар. А найдорожче, що в нас є – це наше життя. Як це зробити? Христос Народжується не у палаці, а в убогій печері. Такою убогою печерою є наше серце, і убогість такого місця від гріховного життя. Сприймімо це Народження з радістю і веселістю, принесімо в дар Христу наше серце, нашу душу, все наше життя, бо Він наш Спаситель, а ми Його діти.
Наше життя чередують радості з печалями, але радість народження Христа Спасителя нехай закриє всі наші негаразди і подарує мир та спокій в наших сім’ях і душах. Пам’ятаймо, що народження Ісуса це свято не одного дня, це не святки декількох днів, це вічність, актуалізація якого має постійно відбуватися в наших душах, наших серцях.
Протоієрей Сергій Чутченко, магістр богослів’я, настоятель парафії свт. Іоана Тобольського Православної Церкви України м. Ніжин.
