Є квіти, які просто милують око. А є такі, що торкаються самої душі. Для українців саме такими стали чорнобривці.
Нещодавно я зустрілася з подругою, яка вже п’ятнадцять років живе в далекій Іспанії. Запитала її, чи сумує за Україною.
– Сумую. Але плакати мені чорнобривці не дають, – усміхнулася вона.
І розповіла, що ще багато років тому привезла з дому насіння чорнобривців і посіяла його навколо свого іспанського будинку. Тепер щоліта, коли навколо цвітуть троянди та інші заморські квіти, на її подвір’ї розквітає Україна.
Мабуть, саме в цьому і є особлива сила чорнобривців. Вони здатні переносити нас не лише з місця на місце, а й крізь роки – у дитинство, до рідної хати, маминих рук, теплого вечора і запаху літа.
Дивовижно, але ця рослина не є корінною для України. Її батьківщина -Мексика та Центральна Америка. Ацтеки використовували чорнобривці під час обрядів, у народній медицині та як природний барвник. У XVI столітті насіння цих сонячних квітів потрапило до Європи, а згодом – і на українські землі.
Минуло кілька століть – і рослина з далекої Америки стала невіддільною частиною українського села. Чорнобривці ростуть біля хат і криниць, шкіл та церков, уздовж садибних стежок. Вони стали символом домашнього літа, тепла і любові до рідного дому. Не випадково про них складають пісні, пишуть вірші та розповідають легенди.
Наші бабусі знали про чорнобривці значно більше, ніж просто те, що це красиві квіти.
Ними прикрашали подвір’я, вплітали у вінки, сушили на зиму, використовували в народних лікувальних зборах. Пелюстками фарбували тканини, масло, сир та випічку. Вважалося також, що чорнобривці здатні захищати оселю від лиха.
Сьогодні ця невибаглива квітка цікавить і науковців. У чорнобривцях виявлено ефірні олії, флавоноїди, каротиноїди, поліфеноли та інші біологічно активні сполуки.
Особливо цінним є лютеїн. Чорнобривці прямостоячі (Tagetes erecta) вирощують у промислових масштабах як сировину для отримання природного лютеїну, який використовується, зокрема, у виробництві добавок для підтримки здоров’я очей.
Лютеїн і зеаксантин накопичуються в макулі – центральній частині сітківки – та беруть участь у захисті її клітин від оксидативного стресу. Саме тому ці каротиноїди активно досліджують у зв’язку з віковими змінами зору.
Досліджують і інші властивості чорнобривців. Окремі їхні компоненти демонструють антиоксидантну, протизапальну та антимікробну активність. Науковці вивчають їх як можливе джерело біологічно активних сполук для майбутніх лікарських препаратів.
Втім, важливо пам’ятати: чорнобривці не є ліками від раку чи інших серйозних захворювань. Більшість досліджень їхніх потенційних лікувальних властивостей перебуває на лабораторному та доклінічному етапах.
Чорнобривці можуть бути корисними не лише людині, адже їхні корені виділяють природні сполуки, які здатні пригнічувати деякі види ґрунтових нематод – мікроскопічних шкідників, що пошкоджують коріння рослин. Саме тому чорнобривці часто висаджують поруч з овочевими культурами.
Тож вони можуть бути не лише прикрасою, а й одним із елементів природного догляду за садом та городом.
У багатьох країнах висушені пелюстки чорнобривців використовують як пряність. Їх подрібнюють і додають до овочевих страв, супів, рису, картоплі, риби, домашнього сиру та випічки.
Пелюстки надають стравам золотистого кольору й легкого пряного аромату. Саме тому чорнобривці іноді називають «шафраном бідняка».
Із висушених пелюсток також готують ароматні настої. Але для харчового використання потрібно брати лише ті квіти, які вирощені без пестицидів та інших хімічних обробок і призначені для такого застосування.
Можливо, найбільше дивує те, що чорнобривці прийшли на нашу землю з іншого континенту, але зуміли стати такими рідними.
Вони оселилися біля українських хат, увійшли в пісні та родинні спогади, стали частиною народних традицій. Для когось це яскраві квіти, а для когось – запах дитинства, мамина хата, рідне подвір’я і Україна, куди б не закинула доля.
Вони можуть цвісти за тисячі кілометрів від України – і все одно залишатися частинкою Батьківщини.
Бо іноді достатньо одного знайомого запаху, щоб відстань перестала існувати.
Ярина Курганська
