Серед тиші старого Троїцького кладовища, поміж кам’яних надгробків і дерев, уже понад два століття стоїть храм святих Костянтина та Олени. Його стіни пам’ятають ніжинських греків, молитви й прощання, а сама церква зберігає історію людей, які колись були невід’ємною частиною життя нашого міста.
Церква належить до пам’яток, що нагадують про час, коли греки були помітною частиною міського життя. Храм звели на Грецькому кладовищі на початку ХІХ століття. За даними «Енциклопедії сучасної України», будівництво тривало у 1819-1821 роках коштом грецької громади Ніжина.
Із храмом тісно пов’язана історія братів Зосимів – заможних ніжинських греків, купців, меценатів і благодійників. Анастасій Зосима був одним із тих, хто започаткував будівництво кам’яної церкви. Однак завершення робіт він уже не побачив – помер у 1819 році. Поховали його біля вівтарної стіни храму. Завершував справу брат Микола.
Родина Зосимів залишила по собі помітний слід не лише в Ніжині. Брати підтримували грецьку освіту, культуру, книговидання, займалися благодійністю. Їхня діяльність була пов’язана і з національно-визвольним рухом греків, які на початку ХІХ століття боролися за звільнення своєї батьківщини від османського панування.
Саме тому Грецьке кладовище – значно більше, ніж просто старий некрополь. Тут поховані представники багатьох грецьких родин, які жили, працювали й розвивали Ніжин. Старі надгробки зберігають їхні імена, а церква Костянтина та Олени стала духовним осередком цього особливого куточка міста.
Є в її історії й літературний слід. Микола Гоголь, який навчався в Ніжинській гімназії вищих наук, добре знав міське життя. У юнацькій сатиричній роботі «Дещо про Ніжин, або Дурням закон не писаний» письменник згадав освячення церкви на Грецькому кладовищі. Тож храм увійшов не лише в історію архітектури Ніжина, а й у ранню творчість майбутнього класика.
Церква була цвинтарною, безпарафіяльною. Згодом виникла потреба в окремому священнику. Відомо, що у 1833 році Микола Зосима звертався до Ніжинського грецького магістрату з пропозицією запросити для храму священнослужителя та навіть збудувати для нього житло власним коштом.
Поруч із храмом розгорталося й благодійне життя грецької громади. У 1821 році тут звели кам’яний будинок для знедолених і хворих представників громади.
Минали десятиліття, змінювався Ніжин, зникали цілі покоління його мешканців, а храм залишався серед старих могил. Саме тому сьогодні він сприймається не просто як архітектурна пам’ятка. Це місце, де в одному просторі зустрілися історія ніжинських греків, родинна пам’ять Зосимів і літературна історія Гоголя.
До цього місця хочеться придивитися уважніше. Пройти між старими надгробками, прочитати знайомі й незнайомі прізвища, поглянути на храм. Бо історія Ніжина складається не лише з великих подій. Іноді вона зберігається в тиші старого кладовища – у камені, написах на могилах і стінах храму, якому вже понад двісті років.
Сьогодні церква Костянтина та Олени належить до Православної церкви України і залишається одним із тих місць Ніжина, де минуле міста відчувається особливо виразно.
Підготувала Марина Афон
