У селі Галайбине Височанської громади є місце, де зібрана історія кількох поколінь. Це музей «Пам’ять», створений завдяки ініціативі місцевого вчителя історії Андрія Стрижака. Попри закриття школи у 2025 році через брак учнів, музей продовжує працювати. Тепер він перебуває у підпорядкуванні Височанського відділу культури, приймає відвідувачів і зберігає свідчення минулого села.
Поштовхом до створення музею стала історія, яка не залишила байдужим учителя. Колись біля школи розташовувався старий сільський клуб, де був стенд із фотографіями жителів Галайбина – учасників Другої світової війни. Коли стенд пошкодили, Андрій Васильович Стрижак забрав світлини та переніс їх до школи, аби зберегти пам’ять про односельців.
Про це розповідає завідувачка музею Любов Ушкаленко.
Саме так, із бажання вберегти людську пам’ять від забуття, почалася історія майбутнього музею. У 1970-х роках він формувався у старій школі, що розташовувалася на хуторі, у колишній панській садибі, відомій місцевим жителям як Чечилєва.
До збору експонатів учитель залучив учнів старших класів. При школі діяла так звана «група пошуку»: діти разом із наставником розшукували та приносили старовинні речі, одяг, вишиванки, документи й інші предмети, які могли розповісти про життя попередніх поколінь.
У 1992 році в селі відкрили нову школу. Там виділили приміщення для музейної справи. Спочатку облаштували три зали, а згодом їх стало п’ять.
Андрій Стрижак був не лише вчителем історії, а й талановитим майстром. Він малював, займався теслярством і столярством, писав вірші, новели та книжки. Серед його праць – історія рідного Галайбина. Значною мірою саме його руками, знаннями й наполегливістю створювався музей, який згодом став скарбницею місцевої історії.
Сьогодні музей «Пам’ять» об’єднує кілька тематичних експозицій. Відвідувачі можуть дізнатися про заснування Галайбина, його природу, рослинний і тваринний світ, побут та працю селян.
Окреме місце посідає експозиція, присвячена Другій світовій війні. Саме з неї колись розпочалася музейна історія. Згодом до неї додали матеріали про учасників АТО та сучасну російсько-українську війну.
Таким чином, музей зберігає не лише далеке минуле, а й свідчення подій, які переживає Україна сьогодні.
Є тут і розповідь про освіту в селі. Експозиція відтворює історію школи, яка на початку XX століття діяла в селянських хатах, а згодом стала важливою частиною життя громади. Окремо представлені матеріали про колишню школу, що припинила роботу у 2025 році.
Її закриття стало завершенням певного етапу для села, однак музей продовжує зберігати історію навчального закладу, його вчителів та учнів.
Особливою частиною музейної колекції є роботи народних умільців. Вишиті сорочки, рушники, картини та інші вироби зберігають традиції й майстерність місцевих жителів.
Серед експонатів є рушники, які випускники дарували школі на згадку про себе в останній дзвоник. На полотні вишивали імена та прізвища учнів, першої вчительки, класного керівника, а іноді й інших педагогів.
Рушники різняться візерунками та техніками виконання. Є роботи, вишиті хрестиком, а також бісером. За кожним із них – історія конкретного класу, шкільних років і людей, чиї життєві дороги після навчання розійшлися.
Ці речі мають особливу цінність, адже допомагають зберегти зв’язок між поколіннями випускників і школою, якої вже немає.
Ще одна частина музею відтворює традиційну селянську хату. Тут можна побачити піч, ткацький верстат, ручні жорна, предмети домашнього вжитку та знаряддя праці, якими користувалися люди в повсякденному житті.
Експозиція дає змогу уявити, яким був побут попередніх поколінь, як працювали господарі та які речі оточували їх удома.
У музеї також зібрані матеріали про відомих уродженців Галайбина. Серед них – письменники та люди, які своєю працею прославили рідне село. Частина з них живе й працює за кордоном, проте їхні біографії та фотографії залишаються частиною історії малої батьківщини.
Є тут і нумізматична колекція. Один із найцікавіших експонатів – монета, датована 1636 роком.
Закриття школи могло поставити під загрозу подальше існування її музейної колекції. Проте «Пам’ять» не припинив своєї роботи. Перехід до сфери культури дав змогу зберегти експозиції та продовжити знайомити відвідувачів з історією Галайбина.
За кожним експонатом тут стоїть людська доля, родинна історія або подія, яку важливо не забути. Старі фотографії, документи, вишиті рушники й предмети побуту розповідають про те, чим жило село, як змінювалося та хто творив його історію.
Музей «Пам’ять» – це результат багаторічної праці людей, які розуміли цінність минулого. І поки ці речі зберігаються, а їхні історії передаються відвідувачам, історія Галайбина продовжує жити.
Джерело: Марія ПУЧИНЕЦЬ,
