Він залишився на позиції сам, втратив обидві ноги, відмовився здатися. А коли за ним прилетів дрон – сам закріпився на ньому й показав у камеру сердечко.
Якби такий епізод з’явився у голлівудському фільмі, хтось неодмінно сказав би: сценаристи перебільшили. Але це сталося на Куп’янському напрямку. І чоловік, який пережив усе це, має ім’я — Костянтин Власенко, позивний «Магура». Йому 49 років. Він із Кривого Рогу, служить у 30-й окремій механізованій бригаді.
Костянтин тримав спостережний пункт разом із побратимом. Російські дрони скидали на них боєприпаси. Побратим загинув, а Костянтин із тяжкими пораненнями ніг залишився сам. Попри це, продовжував виконувати бойові завдання. Ворог знав, що він поранений і поруч більше нікого немає. Через гучномовець його закликали здатися. Костянтин відмовився. Після його відповіді росіяни знову атакували позицію.
Праву ногу він втратив у квітні. У травні був змушений сам ампутувати травмовану частину лівої: вона заважала йому виповзати по воду, їжу та ліки, які скидали свої. Про пережите він розповів уже після порятунку. Складно навіть уявити, скільки болю й страху стоїть за цими словами.
Місяцями його зв’язком із побратимами були рація та дрони з припасами. Укриттям стала розбита будівля, а згодом довелося ховатися під піччю. Костянтин згадував: якщо росіяни знищували скинуту йому посилку, свої відправляли наступну. Йому потрібно було їсти, пити, отримувати медикаменти. І хтось знову піднімав дрон, щоб усе це до нього долетіло.
Вивезти його намагалися різними способами, зокрема наземними роботизованими комплексами. Спроби зривалися через протидію ворога. Тоді військові та українські інженери почали готувати повітряну евакуацію. Для неї доопрацювали важкий гексакоптер «Аюдаг-6» компанії Gurzuf Defence. До операції долучилися кілька бригад і фахівці різних напрямів. Десятки людей працювали заради повернення одного воїна.
Пілот із позивним «Чорний» заздалегідь записав для Костянтина відеоінструкцію: як правильно закріпитися на безпілотнику. Коли дрон дістався позиції, поранений сам пристебнувся. Оператор спостерігав за ним через камеру. І перед злетом побачив, як Костянтин показує пальцями сердечко.
Після всього пережитого він знайшов сили ще й на цей жест.
У шпиталі Костянтин особливо дякував пілотові:
«Він ніс мене не як мішок картоплі, а як людину, як на справжньому літаку».
Згодом з’ясувалося, що вони земляки – обоє з Кривого Рогу, ще й з одного району. А триматися весь цей час, за словами захисника, допомагало усвідомлення: про нього думають, за нього переживають, його не покинули.
Ця історія заслуговує на екранізацію. З іменами тих, хто тримав позицію, доставляв припаси, готував безпілотник, прикривав евакуацію та зустрічав пораненого. З повагою до загиблого побратима. І з продовженням – про лікування Костянтина, протезування та життя після повернення.
Справжні супергерої – наші захисники. І найбільше хочеться, щоб після всіх своїх подвигів вони поверталися додому живими.
Джерело: Ми Українці