Сьогодні церква пропонує нам розмислити над словами з Євангелія від Луки (7 глава, 11-16 стихі), де євангеліст описує воскресіння Христом сина вдови біля міста Наїн. Підійшовши до воріт міста з учениками, Спаситель став свідком похорону єдиного сина у матері, а вона була вдова. І, побачивши її, Господь змилосердився над нею і сказав їй: не плач. Сам Господь Ісус Христос, Спаситель світу, промовляє слова: не плач. Ці слова Він адресує до кожної людини, яка знаходиться у горі, в безвихідному становищі. Те, що трапилося з цією вдовою навіть не можна назвати випробуванням. Випробування має закінчення, воно дається на певний час. А тут чоловік помер, і єдина опора, і допомога в старості, єдина дитина помирає в юності. Але Бог говорить до нас: не плачте. Мабуть, більш заспокійливих слів ми не можемо почути, коли нам Господь говорить: не плач. Тоді Христос, підійшовши, доторкнувся до мар, і Він сказав: юначе, тобі кажу, встань! І мертвий сів і почав говорити; і віддав Ісус матері його. І хоча всіх присутніх огорнув жах, але через вчинене чудо, славили Бога, називаючи Христа великим пророком.
В нашому житті смерть присутня постійно. Кожен день ми наближаємось до цього моменту, коли наше серце перестане битися і наше тіло стане мертвим. Навіть, народжуючи дітей, ми заздалегідь знаємо, що вони помруть. І, мабуть, у своєму житті людина беззаперечно знає тільки дві істини: перша – знає, що помре, друга – не знає коли це станеться. Але, навіть і з постійною присутністю смерті в нашому житті, до кінця ми її не зрозуміємо, і до останньої хвилини будемо її боятися.
Святе Писання нам говорить, що є дві смерті. Перша – це відпадіння людини від Бога, смерть духовна, і друга, як результат першої, – відпадіння душі від тіла, смерть тілесна. Тому, коли ми говоримо про спасіння, яке здійснив Син Божий, ми маємо усвідомити, що нас спасає від смерті. І Христос спасає нас від обох смертей. Багато хто скаже, що ми продовжуємо вмирати. Але момент спасіння звершився, та не закінчився у часі. Таким чином, приймаючи Ісуса Христа як свого Спасителя, ми воскресаємо від смерті духовної , але життя людства продовжується і при Другому Пришесті Ісуса Христа ми воскреснемо, хоча зараз і помираємо тілом, душа при цьому залишається безсмертною.
Воскресіння сина вдови якраз і є прообразом нашого з вами воскресіння. І тоді смерть людини-християнина не є чимось трагічним. Трагічність тільки в тому, що смерть є результат гріха, і як би не було гріха, то не було б і смерті. Але для християнина смерть не є втратою, а, навпаки, життєвою необхідністю, бо разом з смертю, людина перестає грішити, гріх перестає діяти. І смерть тіла стає образом сну. Саме слово «успіння», тобто смерть, якраз і означає сон, засипання, а друге його значення трактується як «встигнути», успіти щось зробити. В нашому земному житті ми повинні встигнути полюбити Бога, встигнути очиститися від гріха, і потім з чистою совістю заснути, щоб в якийсь момент знову проснутися, воскреснути.
Протоієрей Сергій Чутченко, магістр богослів’я, настоятель релігійної громади свт. Іоана Тобольського ПЦУ м. Ніжин.
