
Нам десятиліттями повторювали одне й те саме: Петро Чайковський — “великий російський композитор”. Цю формулу друкували у підручниках, афішах, музеях. Але існує правда, яку намагалися замести під килим. І вона починається не в Петербурзі. Вона починається в Україні.
Рід Чайковських походив із Полтавщини. Прадід композитора, Федір Чайка, був сотником Миргородського полку Війська Запорозького — козацької еліти, а не “провінційних селян”, як це любили применшувати в імперських описах. Його син, Петро Чайковський, навчався у Києво-Могилянській академії — головному інтелектуальному центрі України того часу — і саме тоді остаточно закріпив прізвище Чайковський. До того ж, з цього козацького роду походив і Євген Гребінка. Батько композитора, Ілля Чайковський, був прямим нащадком української козацької старшини. Це не просто “вплив культури”, це — його походження.
Так, Чайковський народився не в Україні. Але саме тут він жив, творив і працював майже п’ять років. Тростянець на Сумщині став місцем створення першої симфонічної увертюри «Гроза», Низи — роботою над «Лебединим озером» та оперою «Коваль Вакула», Кам’янка на Черкащині — десятиліттями творчості та завершенням Симфонії №2, Браїлів на Вінниччині — романси, інтимна лірика, робота у маєтку Надії фон Мекк, а Київ подарував йому спілкування з Миколою Лисенком та захоплення «Тарасом Бульбою». Україна була для нього не гастрольним маршрутом, а простором, де він дихав і творив.

Чайковський не просто цікавився народною музикою. Він вплітав українські мелодії у свої твори. Симфонія №2 недарма зветься «Українською». Пісня «Журавель» звучить у симфонічній партитурі, інтонації «Ой не ходи, Грицю» та «Вийди, вийди, Іванку» звучать у Першому фортепіанному концерті. Опера «Черевички» наповнена колядками, веснянками та народним гумором, а музика на слова Шевченка, зокрема «Садок вишневий коло хати», додає його творам національного колориту. Це не випадкові цитати, це — мовна пам’ять музики.


Найдорожчим місцем для Чайковського була Кам’янка. Тут він писав: «Тут я знайшов мир душі, якого даремно шукав у столицях». Не в Петербурзі і не в Москві, а біля українського ставка з лебедями — того самого образу, що став серцем «Лебединого озера».
Росія десятиліттями привласнювала не лише території, а й людей, імена та культуру. Чайковського називали “суто російським”, бо не могли допустити, що джерело натхнення — Україна. Але правда вперта: козацьке походження, українська пісня, українська земля і традиція. Ми повертаємо собі історію, не щоб відбирати, а щоб називати речі своїми іменами.
Чайковський — частина світової культури. Але без України його музики просто не існувало б.
Джерело: Ми Українці


