Чотири роки молитв, болю й тихої віри в те, що вони живі… що вони — десь там, у полоні, тримаються й чекають повернення додому…
Артур Баранець.
Руслан Філіпенко.
Олексій Ященко.
Ці троє — не просто друзі. Вони були майбутнім, яке саме розквітало.
У лютому та березні 2022 року, коли світ навколо хитався від вибухів, вони стали на захист Ірпеня. Без пафосу, без вагань — просто тому, що так треба. Евакуйовували людей, ділили хліб, привозили воду, стояли на блокпостах, робили все, що могли, аби втримати життя там, де смерть уже заходила на поріг.
2 березня 2022 року їхня автівка натрапила на вогонь російського танка біля Ворзеля. Потім — ті самі страшні відео допитів Артура й Руслана. Вони ще були живими. І саме ці уривки — їхні голоси, їхні очі — тримали рідних на плаву всі наступні роки.
Потім були обманливі дзвінки: “Ваш син у полоні. Він живий”. Були історії про Курськ. Про Брянськ. Про нібито свідків.
Крихти, уламки, тіні — і все це рідні збирали, як священні артефакти. Бо коли любиш — тримаєшся навіть за повітря, якщо воно пахне надією.
Та правда виявилася чорнішою за ніч. Росіяни не дали хлопцям жодного шансу. Їх закaтyвали, убили й cпалили на території Гостомеля ще на початку березня 2022 року.
І лише тепер, після чотирьох років пошуків, знайшли те, що від них залишилося. ДНК сказала те, чого серця так боялися і водночас потребували знати:
це — Артур.
це — Руслан.
це — Олексій.
Після чотирьох років болючого очікування, їхні рідні й друзі зможуть провести юних Героїв у вічність. Хлопців поховають на Алеї пам’яті Захисників України в місті Ірпені.
Світла пам’ять юним Героям, які пішли у темряву, аби ми могли жити при світлі. Їхній подвиг — це не просто історія. Це частина України, яка ніколи не зникне.
Джерело: Це моя Україна
