Справжнє каяття, бажання спокутувати вину перед країною та воля стати на захист держави — чи вистачить цього, аби покинути тюремну камеру й вирушити на фронт? Ця справа — про те, як зухвале “не хочу” одного дня може змінитися на щире “я готовий”. Але чи готова система — пробачити й дозволити виправити помилку?
Його засудили за ухилення від мобілізації. 3 роки позбавлення волі — це вирок, який уже набрав чинності. Та попри це, чоловік заявив: готовий служити в ЗСУ. Але держава, яку він колись відмовився захищати, тепер нібито не дає йому такої можливості. Із листа від ТЦК виходило: він вважається призваним за мобілізацією, тож вдруге — вже за контрактом — призвати його не можуть. А отже, і не можуть звільнити умовно-достроково для проходження військової служби. Замкнене коло. Парадокс.
Що сказав Верховний Суд?
У постанові від 3 червня 2025 року (справа №734/2253/24) Касаційний кримінальний суд залишив попередні рішення без змін. Але вказав: підстав для блокування можливості умовно-дострокового звільнення більше немає. З військової частини повідомили — засудженого звільнили у запас на підставі набрання чинності вироку. Тобто він вже не військовослужбовець, а значить — знову може подати заяву про умовно-дострокове звільнення для служби.
Але є нюанс: Верховний Суд не може сам ухвалити таке рішення. Це має відбутися через заяву засудженого до адміністрації колонії, а далі — через розгляд у суді, як передбачено Кримінальним процесуальним кодексом.
Цей випадок — не про “всі рівні перед законом”, а про те, що дехто ще хоче виправити свої помилки. Навіть якщо пізно. Навіть якщо страшно.
Бо іноді війна стає для людини — єдиним способом довести, що вона не зрадник, а воїн, хай і з запізненням.
Джерело: sud.ua
