1 (13) грудня 1877 року на мальовничому Поділлі, в родині священика в селі Монастирок, народився хлопчик, якому судилося подарувати Україні та світові музику, що стане символом різдвяного дива. Йдеться, звісно, про Миколу Леонтовича — автора легендарного «Щедрика», відомого сьогодні в усьому світі як «Carol of the Bells».
Справжньою колискою натхнення Миколи було село Шершні біля Тиврова — край співучих людей і широких золотих полів. Батько добре грав на скрипці, гітарі та віолончелі, мати чудово співала. У такому середовищі музика для хлопця стала природною мовою життя.
Спершу — Немирівська гімназія, далі — Шаргородська духовна бурса, Кам’янецька семінарія. Вчився Леонтович не завжди блискуче, бо більшість часу проводив у хорі — уже тоді було зрозуміло, що його покликання не в сухих семінарських дисциплінах, а в музиці та звучанні людського голосу.
Першу власну школу він організував у селі Чуків — там зібрав сільських хлопців і дівчат у хор і почав записувати подільські пісні. Звідси й стартував його великий шлях збирача та обробника українських народних мелодій.
Особливо плідними стали тиврівські роки (1901–1902). Саме тут з’явилася його знаменита «Перша збірка пісень з Поділля». Саме тут він зустрів свою майбутню дружину Клавдію. У Тиврові зароджується той витончений стиль, який пізніше отримає назву «хорова мініатюра Леонтовича».
Уже наступна збірка Леонтовича отримала високу оцінку Миколи Лисенка. Той підкреслив головне: Леонтович не просто гармонізує народні пісні — він створює нову музичну якість, де кожен голос живе самостійно, а вся фактура звучить як тонке мереживо.
Саме такою є і найзнаменитіша його обробка — «Щедрик».
Це маленький музичний шедевр, витканий із повторюваного мотиву-«перегуку» дзвонів. Леонтович працював над «Щедриком» понад 10 років, що робить твір унікальним явищем у світовій хоровій культурі.
У 1916 році «Щедрик» вперше виконали в Києві, а вже за кілька років Українська республіканська капела Олександра Кошиця представила його на гастролях у Європі й США. Так почалося світове тріумфування твору, який згодом став відомий у США як «Carol of the Bells» і перетворився на один із найвідоміших різдвяних символів планети.
У Києві, під час доби УНР, Леонтович працював із Кирилом Стеценком, викладав у музично-драматичному інституті Лисенка, організував першу українську державну капелу, писав хорові поеми. Стеценко називав його «різьбярем у музиці», який витворює мереживо із чистого золота.
Але в часи денікінської окупації композитор змушений був повернутися в Тульчин. Там він працював над оперою «На русалчин Великдень», яку, ймовірно, так і не встиг завершити.
22 січня 1921 року Микола Леонтович перебував у батьківському домі в Марківці. Наступної ночі агент місцевого ЧК Афанасій Грищенко, якого Леонтовичі пустили переночувати, вбив композитора пострілом у груди. Пізніші документи свідчать, що вбивця був агентом «на секретних завданнях» — тож смерть митця не була випадковістю.
Це стало ударом для всієї культурної України. Ім’я Леонтовича спершу намагалися замовчати, але музика не дозволила цього зробити.
Попри тиск радянської системи, творчість Леонтовича жила в серцях людей. Створювалися товариства його імені, встановлювалися пам’ятники, засновувалися стипендії. Сьогодні його ім’я носять музичні заклади, а Поділля бережно підтримує пам’ять про композитора.
Та найбільшим пам’ятником є «Щедрик» — мелодія, що стала музичною емблемою України у світі.
Джерело: Ukrainian People Magazine
