Щороку вони родять великі й соковиті – від 7 до 10 кілограмів! І що цікаво: тільки в одному куточку городу. Де б не пробувала садити ще – таких велетнів там не вирощу. Це місце, здається, має свою магію.
Але цього літа, мабуть, не судилося мені скуштувати власну ягоду.
З’явилися «гості», які почали нишпорити по моєму кавуннику. Найприкріше, що, схоже, це діти – бо зривати почали ще зелені, недоспілі плоди. Тільки-но кавунець починає наливатися, як його вже нема… А гудина витоптана, поламана, серце стискається від болю.
Невже легше вкрасти, ніж просто попросити — я б охоче поділилася стиглим кавуном! Та замість радості від щедрості землі залишили лише порожнечу й розчарування.
Прикро до глибини душі…
Олена Кресан
