Події останніх місяців у Ніжині дедалі чіткіше складаються в одну тривожну картину. Мова не про окремі рішення чи епізоди, а про системний підхід міської влади та виконавчих структур, які на четвертий рік повномасштабної війни демонструють більше показовості, ніж реальної ефективності.
13 лютого 2026 року відбулася чергова сесія Ніжинської міської ради. Вона пройшла без гострих дискусій і без рішень, які можна було б назвати принциповими для підтримки фронту. Голосування виглядали формальними, атмосфера — звичною для багатьох попередніх засідань: без реального пошуку відповідей на складні запити громади і без відчуття, що війна вимагає інших темпів і пріоритетів.
На тлі постійних звернень військових частин за фінансовою допомогою все частіше лунає запитання: чому кошти не спрямовуються безпосередньо на підрозділи, які самі можуть оперативно закрити найактуальніші потреби? У багатьох громадах України саме так і працюють — без зайвих процедур, без затягування часу, без «театру передачі допомоги». Бо на війні важлива не форма, а швидкість і влучність рішень. Потреби змінюються постійно, і те, що було актуально вчора, сьогодні вже може не мати такого значення.
Ніжинська ж модель допомоги з самого початку пішла іншим шляхом, на це критикуючи владу неодноразово звертав увагу депутат міської ради Сергій Охонько. Влада взяла на себе функцію організатора закупівель, тендерів, передач обладнання, супроводжуючи це публічними церемоніями, фото- і відеозвітами. Формально це виглядає як активність, але по суті створює ситуацію, коли реальна допомога часто запізнюється. Дрони, засоби зв’язку чи інше обладнання можуть закуповуватися місяцями, тоді як військовим ці ресурси потрібні «на вчора». Втрата часу в умовах війни — це не бюрократична дрібниця, а фактор, який має реальні наслідки для безпеки і життя людей.
Окремо у місті неодноразово виникали питання до прозорості окремих закупівель і процедур. Навіть якщо формально все відбувається у межах закону, сам підхід — коли влада залишає за собою контроль над усіма процесами — породжує сумніви у щирості намірів. Чим більше ланцюжків між бюджетом і фронтом, тим більше простору для маніпуляцій, затягування рішень і створення «медійної картинки» замість реальної допомоги.
Показовим стало і нещодавнє обговорення питання підтримки одного з підрозділів, де біля 100 ніжинців захищають нашу Україну. Депутатська комісія з питань бюджету прийняла рішення напряму передати військовим на їх нагальні потреби 1,5 млн гривень. Але замість прямого фінансування частин міські керівники знову запропоновали модель, за якої виконком бере на себе закупівлі, процедури і подальше урочисте «вручення» необхідного обладнання. У громаді закономірно виникає запитання: чи йдеться тут про бажання максимально швидко допомогти військовим, чи про прагнення зберегти контроль над процесами, тендерами і публічним ефектом від передачі допомоги?
Саме така модель управління — із культом показовості, централізацією контролю на рівні виконавчих структур і відривом від реальних потреб фронту — дедалі більше підриває довіру громади до міської влади. Публікації у місцевих телеграм-каналах і медіа, зокрема матеріали Hueviy Nezhin, які редакція вже раніше висвітлювала, стали не причиною цієї недовіри, а її наслідком. Це реакція на відсутність прозорих пояснень і зрозумілої логіки дій влади у воєнний час.
Окремий резонанс у місті викликала публікація Telegram-каналу Hueviy Nezhin щодо звернення військовослужбовця, який брав участь в обороні Ніжина, до представників міської влади з проханням про допомогу обладнанням (генератори, екофло). За інформацією, оприлюдненою у відкритому джерелі, допомога нібито була поставлена в залежність від припинення публікацій про одного з місцевих посадовців у цьому ж каналі. Ці твердження потребують офіційної перевірки, однак сам факт появи таких повідомлень викликав гостру реакцію у частини громади та військових.
Якщо подібні підходи мали місце насправді, це ставить під сумнів не лише етичність окремих рішень, а й сам принцип допомоги військовим у Ніжині. Підтримка армії не може бути предметом торгу, умов чи неформальних домовленостей — це обов’язок громади та влади, особливо у воєнний час. Детальніше про цю ситуацію — у публікації Hueviy Nezhin (читайте за посиланням).
І вже в цьому загальному контексті особливо гостро сприймаються персональні історії, пов’язані з окремими посадовцями міської влади. Резонансні ситуації навколо секретаря Ніжинської міської ради Юрія Хоменка, включно з раніше оприлюдненими публікаціями та судовими рішеннями у його справах, лише підсилюють відчуття, що питання політичної відповідальності у Ніжині залишається відкритим. Коли система не реагує на подібні сигнали, це б’є не по одній людині — це б’є по репутації всієї міської влади.
Ніжин заслуговує на управління, яке у воєнний час думає не про красиві звіти і «показуху», а про швидкі, прагматичні та чесні рішення. Допомога фронту має бути реальною, системною і без зайвого театру. А довіра громади не відновлюється словами — вона відновлюється діями.
Маємо надію, що публічна критика з боку депутатів та увага з боку медіа стануть поштовхом для більш швидких, адекватних і прагматичних рішень з боку міської влади та виконавчих органів. У воєнний час питання допомоги військовим не може бути предметом бюрократії, піару чи внутрішніх ігор — це має бути пріоритет, який реалізується швидко і по суті.
Редакція «Свідомий погляд»
