Сьогодні весілля — це дата, ресторан і фотоальбом.
А для наших предків у ХІХ столітті — точка неповернення.
Того дня людина залишала один світ і входила в інший. Дівчина переставала бути донькою, а хлопець — сином. Вони народжувалися як господар і господиня нового роду. Саме тому весілля тривало не годину й не день — іноді цілий тиждень, і кожен крок мав значення.
Україна була великою — і кожен край мав свої знаки долі.
Поділля та Волинь — мова предметів
Тут не потрібно було слів. Якщо сватам виносили гарбуз — це означало однозначне «ні». Без скандалу, але на очах у всіх.
А якщо дівчина перев’язувала сватів рушниками — починалася довга дорога до шлюбу. Рушник був не прикрасою, а згодою, сказаною назавжди.
Гуцульщина й Буковина — весілля як княжий виїзд
У Карпатах молодих називали князем і княгинею. Вони їхали до церкви верхи, а коні були прикрашені дзвониками й стрічками.
На голову молодої вдягали складний вінок — із пір’я, вовни, блискучих елементів. Він виглядав як корона. Вірили: чим голосніше дзвенить дорога, тим менше простору для лихого ока.
Галичина — мить, коли дівчина стає жінкою
Тут найважливішим був обряд покривання. Косу розплітали, а голову молодої вкривали хусткою чи наміткою. Це робили так майстерно, що головний убір ставав витвором мистецтва.
З цієї миті жінка вважалася наділеною особливою силою — мудрою, відповідальною, берегинею дому.
Наддніпрянщина та Слобожанщина — хліб як обіцянка достатку
Тут серцем весілля був коровай. Його пекли жінки, які мали щасливу сім’ю — бо вірили: чужу долю може передати лише та, в кого вона добра.
Коровай прикрашали пташками, барвінком, символами сонця. Його ділили між усіма гостями — до останньої крихти, щоб кожен поніс із собою частку благословення.
А рушник, на який ставали молоді, називали дорогою життя. Його вишивали місяцями, вплітаючи в орнаменти захист, побажання, пам’ять роду. Це була не тканина — це був маршрут долі.
Наші предки добре розуміли:
весілля — не про гучний стіл.
Це про союз, який тримається на повазі, спільній дорозі й пам’яті про тих, хто був до нас.
І, можливо, саме тому багато з тих шлюбів витримували все життя.
Джерело: Ми українці
