17 липня Ніжинщину огорнув біль, який не втамує жоден час. Сльози, мов краплі дощу, стікали по обличчях усіх, хто прийшов провести в останню путь — ПРОКОПЦЯ Олега Петровича.
Олег народився 19 січня 1977 року в селі Безуглівка Талалаївської громади. Тут він зробив свої перші кроки, тут навчався в рідній Безуглівській школі, а згодом здобував фах у Ніжинському аграрному ліцеї. Він завжди був спокійним, працьовитим і добрим — таким його пам’ятають вчителі, рідні, друзі, побратими.
У 1995 році юний Олег, як і тисячі інших українських хлопців, пройшов строкову службу. А з 15 березня 2023 року, він без вагань став на захист України. Без роздумів — бо так підказувала совість.
23 серпня 2024 року, виконуючи бойове завдання в одному з найнебезпечніших напрямків, Олег потрапив під штурм ворожих сил. Тоді його вважали зниклим безвісти. Майже рік родина жила між вірою і страхом. І ось — страшна звістка підтвердилася: він не повернеться. Вдома його чекали… Мати, яка віддала сина Україні. Сестра, яка не встигла ще сказати всі важливі слова. Донька, що тепер зростатиме з образом батька в серці, а не поруч.
Сьогодні Ніжинщина прощалася не лише з воїном. Ми прощались із частинкою нашої душі, з добрим сином, братом, батьком, сусідом, з другом, побратимом. Поруч із портретом Олега майорів прапор — жовто-блакитний, за який він загинув. Над труною — квіти і слова, які, здається, вже не можуть виразити повноту болю.
Прощальна літургія по загиблому Герою прозвучала в Соборі Всіх Святих в Ніжині. Поховали Олега в рідному селі – Безуглівці.
Його ім’я назавжди залишиться у списку тих, хто, не шкодуючи життя, захищав рідну землю.
Світла пам’ять і вічна слава Герою.
Наталія РУЛЬОВА
