Село на Ніжинщині живе своїм розміреним життям: стиглі яблука в садках, сусіди вітаються через паркан. А в одній з господ мешкає Юрій — чоловік, якого побратими називають «сталевим серцем». Його легко можна уявити за звичайними справами: порається у дворі, жартує з сусідами, ловить поглядом свого сина, який грається поруч. Але за тихою усмішкою ховається рішучість, здатна змінити не лише власну долю.
У родині підростає син із інвалідністю, котрий щодня потребує батьківської уваги та рук. До того ж, у медичній картці самого Юрія колись стояла відмітка: «тимчасово непридатний». Усе це було підставою залишитися вдома, поруч із найріднішими. Та коли війна постукала у двері країни, він ухвалив рішення, що здивувало навіть близьких: пішов служити за контрактом.
— Мене часто питали: «Навіщо? У тебе ж сім’я, дитина…». А я відчув, що інакше не можу. Бо якщо всі будуть чекати, що хтось інший зробить — то хто тоді? — каже Юрій.
— Я мушу показати приклад своєму синові: навіть у найважчій ситуації не можна здаватися. Для мене це це було, можливо, найважливіше рішення в житті. Бо якби я залишився вдома, не зміг би дивитися йому в очі. Я хочу, щоб він знав: тато не шукав виправдань, не ховався.
В армії Юрій служить не в бойовому підрозділі. Та й там вистачає непростих завдань. Нещодавно він повернувся з бойового завдання з Донеччини. Його голос стає глибшим, коли він згадує ті дні.
— Коли їдеш, а твій син біжить за машиною й махає рукою — от тоді стискає в грудях. І це не проходить. Люди думають, що найважче — це небезпека. Але насправді найбільше давить відстань. Коли ти за сотні кілометрів від дому, а вдома — твій син, твоя дружина.
Рятують маленькі знаки уваги. Дружина надсилає фотографії, короткі повідомлення.
— Іноді всього два слова: «Ми чекаємо». І цього вистачає, щоб триматися далі. Коли читаєш такі рядки, розумієш, заради чого все робиш.
У підрозділі його прозвали «Сталеве серце». Сам Юрій лише усміхається:
— Та ніяке не сталеве. Я просто тримаюся, як можу. Але, мабуть, серце справді має бути сильнішим за все, що тобі випадає.
Юрій говорить спокійно, без пафосу. Наче розповідає щось буденне. Але в цих простих словах — величезна сила. Він не шукає гучних фраз, він живе так, як вирішив: чесно, відверто, без спроб заховатися від відповідальності.
Його історія — не про книжкових героїв. Це про людину, яка робить вибір щодня. Вибір бути поруч із родиною серцем, навіть коли фізично далеко. Вибір залишатися в строю, навіть коли легше було б лишитися вдома. Вибір показати синові, що любов до країни й до сім’ї — не протилежності, а дві сторони одного серця.
Джерело: Відділення рекрутингу м. Носівка
