27 травня 1784 року Вольфганг Амадей Моцарт купив у Відні звичайного шпака. Нічого особливого — маленький птах, клітка, міське життя. Але саме з цієї, здавалося б, буденної події почалася одна з найдивовижніших історій у світі музики.
Шпак прожив у Моцарта три роки. Композитор швидко помітив: птах неймовірно точно повторює мелодії, почувши їх лише кілька разів. Та справжнє диво було в іншому — шпак не просто наслідував, а імпровізував, додавав власні варіації. Він ніби творив разом із Моцартом.
Одного разу птах відтворив 17 вступних нот щойно написаного Концерту для фортепіано № 17 соль мажор, K. 453 — але з невеликими змінами: вставив каденцію та заспівав соль-дієз замість натурального соль.
І саме цю, «пташину», версію Моцарт залишив у партитурі, увічнивши її в музиці.
4 червня 1787 року шпак помер. Моцарт поховав його у своєму саду й написав зворушливу поему — теплу, щиру, сповнену справжньої дружби без вигоди. Як для близького друга.
Ця історія нагадує: неймовірне не завжди далеко. Воно може бути поруч — у співі птаха, у дрібній деталі, у здатності почути й відчути.
Моцарт почув. І завдяки цьому світ отримав ще одну частинку безсмертної музики
Джерело: НЕЙМОВІРНЕ ПОРУЧ
