Учора, 21 вересня – день памʼяті Катерини Лозовенко. Для мільйонів дітей вона була не просто телеведучою, а справжньою тьотею Катею – доброю чарівницею з «На добраніч, діти» та господинею затишного «Катрусиного кінозалу».
Вона народилася у Києві й змалку знала, що її покликання – дарувати людям світло. Коли вперше побачила телевізор, то зрозуміла: саме тут її шлях. З відзнакою закінчивши акторський факультет інституту ім. Карпенка-Карого, у 1970 році вона прийшла на УТ-1. І вже за два роки в ефір вийшов дует, який полюбили всі – тьотя Катя та лялька Катруся.
Недільний «Катрусин кінозал» став для дітей справжнім святом. Поштарі щодня приносили мішки листів, а маленькі глядачі надсилали навіть сукенки для Катрусі. У конвертах писали просту, але таку щиру адресу: «Київ. Тьоті Каті й Катрусі». Для дітей вони були живими, рідними, майже сімейними.
Але прийшли часи, коли теплі україномовні передачі почали комусь заважати. «Катрусин кінозал» поступово знищували, змінюючи його на «Мультфільм на замовлення». Катерині Лозовенко не дали навіть попрощатися з дітьми в ефірі. Тисячі дитячих листів із проханням повернути програму залишилися без відповіді. Так радянська влада боролася навіть проти україномовних дитячих програм. Лише пізніше для неї знайшлася робота у редакції, яка обслуговувала Київ та область.
Особливо прикро, що архіви більшості україномовних передач УТ-1, включно з «Катрусиним кінозалом», були знищені або пошкоджені. Складається враження, що це була свідома диверсія проти україномовного продукту, адже зник цілий пласт дитячої телевізійної спадщини.
Та пам’ять не спалити й не витіснити. Для тих, хто виріс із тьотею Катею, вона назавжди залишилася символом добра, щирої усмішки та тієї атмосфери, коли вечір починався з казки.
Джерело: Це моя Україна
